Юрій Вухналь

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковтун.
Юрій Вухналь
Ім'я при народженніІван Дмитрович Ковтун
Народився5 жовтня 1906(1906-10-05)
Чорнобаївка, Харківщина
Помер15 липня 1937(1937-07-15) (30 років)
Київ
Громадянство УНР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, гуморист, сатирик
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Мова творівукраїнська
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ю́рій Вухна́ль (справжнє ім'я Іван Дмитрович Ковтун; 5 жовтня 1906, Чорнобаївка — 15 липня 1937, Київ) — український письменник-гуморист і сатирик доби розстріляного відродження. Жертва сталінського терору.

Життєпис

Літературна організація «Молодняк». 1927. Зліва направо: сидять унизу Олексій Кундзіч, Павло Усенко, Петро Голота; в середньому ряду Дмитро Гордієнко, Олесь Донченко, Терень Масенко, Леонід Первомайський, Іван Момот, Марко Кожушний; стоять угорі Іван Ковтун (Юрій Вухналь), Ярослав Гримайло, Борис Даніман (завідувач відділу друку ЦК ЛКСМУ і член редколегії журналу «Молодняк»), Володимир Кузьмич.
Юрій Вухналь з родиною, 1933

Іван Дмитрович Ковтун побачив світ 5 жовтня 1906 року в селі Чорнобаївка Ізюмського повіту на Харківщині в селянській сім'ї.

Закінчив Куп'янську гімназію. 1922 року вступив на педагогічні курси імені Григорія Сковороди в Харкові, після яких навчався в Харківському інституті народної освіти.

Ще студентом співпрацював у газеті «Селянська правда», де й надрукував перші твори. Потім працював у редакціях газети «Комсомолець України», журналу «Червоний перець». Належав до літературних організацій «Плуг», «Молодняк», Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП). Став одним із найпопулярніших українських сатириків. Не випадково у журналістських колах його називали «комсомольським Остапом Вишнею».

Дмитро Чуб писав:

Серед численних письменників-гумористів 20-30-их років цього століття Юрій Вухналь був одним з найталановитіших і найулюбленіших авторів після Остапа Вишні. Він привернув увагу читача і завоював собі почесне місце насамперед тим, що перший почав змальовувати в літературі, зокрема в гуморесках, неґативного серед комсомольців героя в найрізноманітніших обставинах. Його сміливість, дотепність і тематична різноманітність були причиною того, що ті видання, де друкувалися Юрій Вухналь та Остап Вишня, були найпочитнішими. Юрій Вухналь знав такі секрети сміху, яких не знали інші гумористи.[1]

Уповноважені Харківського обласного управління НКВС 2 листопада 1936 року провели трус на квартирі й заарештували письменника. Під час обшуку вилучено: паспорт, військовий квиток, кілька записників, один бойовий набій, різне листування, 7 фотографій, 8 друкованих портретів українських письменників та понад сотню книжок різних авторів. Понятим під час обшуку випало бути літератору Денису Галушці. Юрію Вухналю пред'явили звинувачення: «участь в українській націоналістичній терористичній організації, яка готувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду».В архівно-кримінальній справі гумориста міститься одинадцять протоколів допитів, різних за метою, зовнішнім оформленням та обсягом. Водночас архівно-кримінальна справа Юрія Вухналя так само має ознаки перлюстрації та вилучень документів, у ній порушена нумерація аркушів і, як мінімум, відсутній протокол очної ставки з В. Чечвянським. На численних допитах і на суді ні в чому себе винним не визнав. Зачитані проти нього свідчення категорично заперечив як фальшиві.

За особистої санкції Сталіна і його найближчих соратників по Політбюро ЦК ВКП(б) Військова Колегія Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 року засудила Ковтуна-Вухналя до найвищої міри покарання — розстрілу з конфіскацією належного йому майна.[2][3][4] Вирок виконано 15 липня 1937 року.

В журналі «Перець» № 7 за 1977р розміщено гуморески та мальований портрет[5]

Реабілітація

При додатковому розслідуванні справи в 1958 році Максим Рильський, який добре знав Юрія Вухналя, дав такий відгук про нього:

Це був здібний гуморист і автор цікавих книжок для юнацтва та дітей. Я ніколи не сумнівався, що Іван Дмитрович Ковтун чесний і відданий радянський громадянин.

А Микола Бажан написав так:

Він безумовно був радянською людиною, якій були чужими антирадянські чи націоналістичні настрої та висловлювання. У своїх пародіях, епіграмах, жартах він засобами сатири й гумору боровся зі всім, що відживає…

Військова колегія Верховного Суду СРСР 4 листопада 1958 року вирок щодо Івана Дмитровича Ковтуна-Вухналя скасувала і справу припинила через відсутність складу злочину.

Творчість

Гумористичні твори, збірки

Див. також

Примітки

  1. ↑ Дмитро Чуб. Талановитий гуморист і сатирик Юрій Вухналь (1906–1937). Люди великого серця (Статті, розвідки, спогади). Мельборн: Ластівка. с. 235.
  2. ↑ КОВТУН-ВУХНАЛЬ Иван Дмитриевич, 26.06.37 Украинская ССР, г. Киев, Кат.1. Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 23 серпня 2013. [Архівовано 2018-01-13 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 березня 2003. Процитовано 8 лютого 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2003-03-07 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 8 лютого 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2013-06-17 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Журнал перець 1977 07. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 7 квітня 2021.
  6. ↑ Вухналь Ю. Життя та діяльність Федька Гуски. Процитовано 23 серпня 2013.
  7. ↑ Азіатський аероліт

Джерела

  • Дорошенко В. О. Ковтун Іван Дмитрович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 515—516.
  • Іван Ковтун // ВЕСЕЛКА. Антологія Української Радянської Художньої Літератури для дітей // Веселка, 1960 — Т. 2, С. 11-32.
  • Шептицька Т. Розстріляне відродження: архівно-кримінальна справа Юрія Вухналя // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки. К., 2019. Вип. 12. С. 81-86. https://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/27548

Посилання