|
Шувалов Віктор Григорович
Віктор Григорович Шувалов (рос. Виктор Григорьевич Шувалов; 15 грудня 1923, Наборні Сиреси, Козловський район, Мордовська АРСР, СРСР — 19 квітня 2021, Москва, Росія) — радянський хокеїст і футболіст. Грав у нападі. Олімпійський чемпіон. Найкращий центральний нападник радянського хокею першої половини 50-х років двадцятого століття. Член клубу Всеволода Боброва (22-е місце, 315 голів).[1] У 1990-х втратив золоту медаль, отриману за перемогу на Зимовій Олімпіаді 1956 року. Пізніше медаль було знайдено у США та викуплено. Шувалов отримав її знову з рук президента Росії Володимира Путіна під час його зустрічі зі збірною Росії, яка виграла чемпіонат світу 2014 року[2]. Помер на 98-му році життя 19 квітня 2021 року в Москві від ускладнень, спричинених COVID-19[3]. Похований на Богородському цвинтарі[4]. Помер останнім із усіх радянських чемпіонів зимових Олімпійських ігор 1956 року (у всіх видах спорту). Клубна кар'єраВиступав за челябінський «Дзержинець» (1947-1949) московські команди ВПС (1949-1953), ЦСК МО (1953-1957), та СКА МВО Калінін (1957-1958). Більшість часу, у складі столичних армійських клубів, грав у одній ланці з Євгеном Бабичем та Всеволодом Бобровим. Це тріо у чемпіонатах 1950/51 та 1951/52 забивало у ворота суперників по 83 голи. У сезоні 1952/53 Віктор Шувалов став найкращим снейпером ліги (44 закинуті шайби). П'ять разів здобував перемоги у чемпіонатах СРСР, двічі отримував срібні медалі. Всього у чемпіонатах СРСР провів 150 матчів (222 голи). Має вражаючу середню результативність — 1,48 гола за матч. За цим показником посідає друге місце в історії чемпіонатів СРСР та Росії. Попереду Всеволод Бобров (1,95 гола за матч), третій у цьому списку — Олексій Гуришев (1,26). Володар кубка СРСР 1952, 1954-1956, фіналіст першого розіграшу (1951). У кубкових матчах закинув 21 шайбу. 7 січня 1950, поблизу Свердловська, у авіакатастрофі загинуло 11 гравців команди ВПС. Шувалову пощастило, на чергові матчі чемпіонату не полетів, за вказівкою Василя Сталіна залишився у Москві. Згодом він так розповідав про ті події:
З 1950 по 1952 рік грав за футбольну команду ВПС. У першому сезоні став найкращим бомбардиром клубу — 16 забитих голів. Цього ж року був обраний, під третім номером, до «Списку 33-х найкращих футболістів СРСР». Всього за три сезони провів 75 матчів та 25 разів вражав ворота суперників. Виступи у збірнійУ складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо. Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955. У вирішальному матчі з канадцями, на першому для радянської команди турнірі, відзначився двома закинутими шайбами. На чемпіонатах Європи — три золоті нагороди (1954-1956). На чемпіонатах світу та Олімпійських іграх провів 22 матчі (18 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 51 матч (40 голів).
Тренерська діяльністьЗ 1957 по 1964 рік очолював СКА МВО (Калінін). У першому сезоні був граючим тренером команди. У 1968-1970 роках працював помічником головного тренера московського «Спартак» Миколи Карпова. Нагороди та досягненняНагороджений орденами «Знак Пошани» (1957) та Дружби (1996). Заслужений майстер спорту СРСР (1954).
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
