Шарль Пеллат
Шарль Пеллат (фр. Charles Pellat, 28 вересня 1914, Сук-Аграс, Французький Алжир — 28 жовтня 1992, Бур-ла-Рен, Франція) — французький сходознавець-арабіст, мовознавець, дипломат, перекладач, дійсний член Академії надписів та красного письменства. Один з авторів енциклопедії «Іраніка» й один з редакторів «Енциклопедії ісламу». БіографіяШарль Пеллат народився у місті Сук-Аграсі у Французькому Алжирі[6]. Шкільну освіту здобув у Дуралбейзі, Марокко[7]. У 1935 році він закінчив університет Бордо, де здобув диплом з арабської мови та літератури. Він почав свою професійну кар'єру як лектор в Інституті у Марракеші, Французьке Марокко, одночасно проходячи службу в армії[6][7]. Закінчивши військову службу, Шарль розпочав навчання на літературному факультеті Алжирського університету, який закінчив у 1938 році з дипломом з берберських мов. Потім він пройшов додатковий військовий вишкіл, завдяки якому зміг влаштуватися на роботу у сили спеціального призначення у Леванті як пресаташе при голові делегації Верховної комісії у Дамаску, Сирія. Там учений збирав книги та матеріали з берберської мови та літератури, познайомився з багатьма сирійськими поетами та письменниками, у яких осягав тонкощі арабської літературної мови та видавав журнал арабською мовою[7]. У 1941 році Шарля репатріювали до Франції та перевели до Пританею, а потім у 2-й офіс Авіньйонського підрозділу боротьби зі шпигунством. Потім він знову вирушив до Алжиру для підготовки курсантів свого корпусу. Там у 1946 році йому присудили агрегацію з арабської мови[6]. Після закінчення війни Шарль деякий час працював у французькому МЗС. У 1950 році він захистив PhD-дисертацію «Перське оточення та виховання аль-Джахіза»[7]. Після цього він попрямував у Ліцей Людовіка Великого на відділення східних мов (1951—1956), а потім, у 1958 році, очолив арабську секцію у Сорбонні[6]. Тут він переклав й опублікував кілька відомих арабських рукописів[8]. У 1966 році Шарля призначили директором Інституту сходознавства[6] й ісламознавства, який він і заснував. Разом з ним учений створив при університеті спеціалізовану бібліотеку ісламських текстів, якою керував аж до розпаду Сорбонни[7], а потім вибрав Париж IV, щоб створити й очолити кафедру ісламознавства (1972—1978)[6]. Шарль Пеллат був вільним членом Академії написів та красного письменства з 19 січня 1973 року, а 5 грудня 1986 року став дійсним членом її першої секції[6]. Крім цього він виступав як член редколегій «Енциклопедії ісламу» (для неї написав і велику кількість статей) та наукових журналів «al-Karmil» (Хайфа) та «Hamdard Islamicus» (Карачі)[7], а також писав статті для енциклопедії «Іраніка»[9]. ПраціНайбільш відомою роботою Шарля є підручник літературної арабської мови «Introduction à l'arabe moderne» (з фр. - «Введення в сучасну арабську мову»). На відміну від Віндер-Зіаде, який з'явився приблизно у цей же час «An Introduction to modern Arabic», робота Шарля є більш академічною. На її перших сторінках дається короткий вступ у фонетику мови та пояснюються деякі основні лінгвістичні терміни, як-от асиміляція та дисиміляція. При цьому про їхню правильну вимову розповідається лише у наступному розділі, присвяченому вже письму. У першій частині представлений мінімум граматики. Надалі вчений коротко пояснює теорію форм стосовно мови з допомогою простих прикладів та його перекладів. Далі розташовуються практичні вправи. Опис морфології мови ґрунтується як на лінгвістичних, так і на історичних аспектах. Друга частина книги складається з коротких уривків повсякденного арабського тексту, можливо, взятого з газет і граматичні коментарі. У цій частині повторно пояснюються слова, навіть відомі з попередньої. Остання частина книги складається з «текстів анотацій», а завершується книга докладними парадигмами та глосарієм в алфавітному порядку. На думку німецького лінгвіста Вольфдітриха Фішера[de], «ця робота Пеллата перевершує переважну більшість за надійністю та пропонує набагато більше, ніж можна було б очікувати, враховуючи її відносно невеликий розмір» і є одним із рідкісних якісних підручників літературної арабської мови[10]. Крім цього популярність йому принесла робота про аль-Джахіза[7]. Праці
Примітки
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia