|
Чухаджян Тигран Геворгович
Тигра́н Гево́ргович Чухаджя́н (вірм. Տիգրան Գեւորգի Չուխաճյան[1], 1837, Константинополь — 11(23) березня 1898, Ізмір) — вірменський композитор, диригент, піаніст, музично-громадський діяч, педагог[2], засновник вірменського оперного мистецтва[2][3][4][5], вірменського музичного театру[6], один з засновників вірменської національної професійної школи[7]. Автор першої опери і оперети в музичній історії Сходу[8][9][10], засновник музичного театру на Близькому Сході[2][11][12]. Біографія.jpg) Народився в окрузі Пера (тур. Pera), Константинополь, в родині палацового годинникаря[11][13]. Його батько, Геворг, був шанувальником мистецтва й усіляко підтримував талановитого сина у прагненні отримати музичну освіту[14]. Вже у віці 15-16 років молодий Чухаджян привернув увагу музичної спільноти своїм виконанням[14]. Подальшому розвитку його музичних здібностей сприяв композитор Габріель Єранян. Професійне музичне навчання розпочалось під керівництвом італійського піаніста Ч. Мандзоні[15], у якого Чухаджян брав уроки фортепіано і теорії музики протягом декількох років. За порадою останнього він вирушив для удосконалення освіти до Італії й у 1861–1864 роках навчався у Мілані[6][16]. Так Чухаджян став одним з перших вірменських композиторів з вищою освітою, отриманою в Європі[11]. Через деякий час після повернення з Італії композитор одружився зі співачкою Анік Абазян. З цього періоду вів також викладацьку діяльність. У 1860-х роках почав боротися разом з іншими представниками вірменського населення в Туреччині за розвиток своєї національної культури й очолював прогресивно налаштованих музикантів-вірмен, які пропагували передову європейську музичну культуру, європейські форми організації музичної освіти, а також музично-громадського життя[17]. Брав участь в організації вірменських музичних товариств, зокрема, співробітничав з музичною організацією «Вірменська ліра»[6] — першою в своєму роді в музичній історії Близького Сходу[18], і разом з Габріелем Єраняном займався організацією видання музичного журналу «Вірменська ліра» (1861–1864)[2]. Брав активну участь в організації загальнодоступних концертів, читав лекції[19], керував вірменським оркестром округу Хасгюх Константинополя.  У 1872 році Чухаджян став основоположником вірменського музичного театру[6]. З 1877 року очолював музично-театральну трупу[11]. Організував «Театр отоманської опери», який пізніше отримав назву «Вірменська трупа турецької оперети»[20]. Співробітничав з музичним театром «Гусанергакан», особливо плідним було однак його співробітництво з театром «Аревелян татрон» (Східний театр) Акопа Вардовяна[21], музичним керівником якого він був протягом декількох років[22]. У 1891–1892 роках композитор відвідав Париж, де були поставлені його оперети. Французька преса називала його «східним Оффенбахом»[21].  У 1896 році Чухаджян через посилення антивірменських репресій[23] разом з родиною переїхав зі столиці до Ізміру. Невдовзі після цього він помер від раку у віці 61 року. Через швидкоплинну хворобу і смерть його останній музично-театральний твір лишився не завершеним[24]. Останні роки композитор жив у злиднях[25], похорон Чухаджяна був організований «Товариством для нужденних». Про його смерть вірменська газета «Мшак» з болем писала: «Смерть у бідності і славний похорон»[14]. Одна з учениць так описувала Чухаджяна:
З нагоди підписання Сан-Стефанського мира Чухаджян був нагороджений орденом святого Станіслава російським імператором Олександром II[23][26]. Похований на вірменському цвинтарі Ізміра. За два роки після смерті Чухаджяна його учень А. Синанян поставив над могилою композитора його мармуровий бюст. Творчість Тигран Чухаджян залишив значну творчу спадщину — декілька опер і оперет, перші камерні, симфонічні і фортепіанні[27] твори у вірменській музиці[28], а також пісні і романси, музику до драматичних спектаклів. Його фортепіанні п'єси охоплюють різні жанри та форми, такі як фантазії, парафрази, фуги й танці, хоча найчисленнішими є п'єси танцювального характеру[27]. Серед інших творів «Великий вальс», «Орієнтальна ліра» і деякі інші за своєю імпровізаційністю і віртуозністю близькі до парафраз і фантазій романтичної музики Ліста і Тальберга[27]. Чухаджян намагався опанувати найбільш незвичайні музичні жанри та форми[14]. В своїх творах композитор майстерно поєднує методи європейського музичного вираження з ладомелодичними елементами західновірменської міської народної музики, вірменської духовної музики[29], з мелодіями східної музики в цілому, виявляючи високу майстерність поліфонії. Саме у творчості Чухаджяна вперше у вірменській музиці з'явились самостійні поліфонічні форми[27]. Вважається, що в його музиці ще не присутні мелодії вірменського народного фольклору — сільських народних пісень тощо. Цей напрямок у вірменській класичній музиці розпочнеться тільки з 1880-х років[8].  Маючи широкі музичні здібності, Чухаджян на вулицях міста слухав і відзначав фрагменти мелодій і ритмічні мотиви для використання у своїх такорах[21]. На формування його музичного стилю значиний вплив справила школа італійської опери і французька оперета[21]. 1868 року Чухаджян написав оперу «Аршак II» — першу вірменську національну оперу[11][30][31][32].  Починаючи з 1870-х років Чухаджян працював над музичними комедіями, оперетами. В них композитор тонко приховував національні, соціальні й політичні натяки, виносив на перший план побутові і сатиричні елементи, романтичні переживання. Саме в оперетах особливо відзначається вплив вірменського міського фольклору. Він співробітничав з вірменськими й італійськими лібретистами, зокрема з Т. Наляном, Алборето та іншими. 1872 року на основі сюжету «Ревізора» Гоголя композитор написав оперету «Аріф» (лібрето турецькою мовою вірменськими літерами) — першу в історії вірменської класичної музики, у 1873 році оперету «Кьоса кьохва» («Плішивий староста», автор лібрето Геворг Рштуні), яка була поставлена у тому ж році в театрі Вардовяна. «Кьоса кьохва» вже у перший період була поставлена більш ніж 60 разів[14]. Найпопулярнішою його оперетою стала «Леблебіджи», роботу над якою Чухаджян завершив 1875 року. Велику популярність цим оперетам принесли ліризм музики, стрімкість розвитку дії й дотепність, живість, влучність характеристик[33]. Як відзначає Є. Барварт, у своїх опереткових творах Чухаджян ніс влив зайхідноєвропейських майстрів опери Ж. Оффенбаха, Ш. Лекока і Ф. Зуппе[25]. Згідно з «Оксфордським оперним словником» в цих творах відчувається вірменський побут і звичаї свого часу[15]. Багато його творів були опубліковані вже у 1870—1880-х роках[21]. 1890 року композитор завершує роботу над оперою-феєрією «Земіре»[16]. Більшість цих творів ставились за його життя[33]. Симфонічні твори Чухаджяна виконувались, зокрема, оркестром Синаняна[34]. 1897 року у вірменській пресі з'явилась інформація про завершення Чухаджяном опери «Індіана»[6][35]. Починаючи з періоду навчання у Мілані, на подальшу творчість композитора великий вплив справила музика Дж. Верді. Музичний критик Адольфо Талассо про творчість Чухаджяна писав:
Чухаджян також є автором музичної драми «Алексіназ» про історію сербсько-турецької війни[33]. Згідно з музичним критиком П. Хертеленді, Чухаджян головним чином був композитором бельканто. Своїми музичними впливами його творчість коливається між Белліні й Бородіним і стає справжньою сумішшю Сходу і Заходу. Композитор зосереджується переважно на дуетах і аріях, порідко викладаючи деталі драматичних моментів[36]. Відповідно до авторів «Короткої історії опери»[3] і «Оксфордського оперного словника»[15], як активний прибічник звільнення Вірменії від турецького панування, Чухаджян привніс дух націоналізму у своє мистецтво. «Аршак II» Опера «Аршак II» — перша вірменська національна опера[12][15][28][30][33][37] і найбільший[6] твір Чухаджяна. Роботу над оперою композитор завершив у 1868 році в Константинополі, автор двомовного (вірменська, італійська) лібрето поет і драматург Товмас Терзян, опера видана у 1871 році[38]. За стилем лібрето Терзяна належить до лірико-драматичного жанру. Записка про завершення опери в книзі Терзяна на італійські мові позначила народження вірменської національної опери[21]. Перша постановка відбулась 10 березня 1868 року[39] в театрі «Наум», твір виконувався в уривках[15] італійською оперною трупою. Композитор планував поставити оперу цілком в наступному 1869 році[24], однак через несприятливі умови Османської імперії[40] і через відсутність необхідних матеріальних ресурсів, здійснити цю ідею не вдалось. За життя автора окремі номери з опери звучали в концертному виконанні[33] в Константинополі (під назвою «Олімпія»), Венеції і Парижі[21]. 1873 року фрагменти з опери[16] були представлені на Всесвітній виставці у Відні[41].  Монументальний «Аршак II» написаний в традиціях італійської історико-романтичної опери першої половини XIX століття — Россіні, Белліні і особливо раннього Верді[19][33]. Втілюючи ліричну ідею лібрето, Чухаджян тонко розкриває також героїчні і драматичні лінії опери. Головні дійові особи ― цар Великої Вірменії Аршак II, цариця Олімпія, княгиня Парандзем, князі Гнел, Тірит та інші[42]. Сюжет з історії Вірменії оснований на відомостях давньовірменських істориків Мовсеса Хоренаці і Фавстоса Бузанда[43]. Дія розгортається у 365–367 роках в Армавірі в епоху складних відносин Великої Вірменії, Персії і Рима. Музично-літературною ідеєю опера відображає прагнення вірменського народу XIX століття до національного і соціального звільнення[33]. За жанром «Аршак II» належить до європейської «великої опери» (Grand opera), де використовується великий симфонічний оркестр, хоровий і духовий ансамбль, розгорнуті масові сцени. Після смерті Чухаджяна його оригінальні рукописи були відправлені до Вірменії у 1920-х роках його вдовою А. Абазян[44]. Вони були виявлені музикознавцем Г. Тиграновим у 1942 році[45], після чого розпочалось друге життя цього твору. Цілком опера була представлена широкій публіці 29 листопада 1945 року[46]. Для нової постановки лібрето опери було оброблене А. Гулакяном, диригентом виступив М. Таврізян. «Аршак II» був поставлений в Неаполі, Відні та інших містах світу[47]. 1956 року опера була поставлена у Большому театрі Москви[47]. 2001 року «Аршак II» був поставлений у США[48]. Музичний керівник опери Сан-Франциско, музикознавець Кліфорд Кранна писав про оперу «Аршак II»:
Музичний критик Д. Стівенс, говорячи про оперу, відзначає вплив італійської опери середини XIX століття і звертає увагу на сильну ліричну виразність твору та близькість ідіом з творчістю Верді[49]. «Земіре» «Земіре» — остання масштабна опера Чухаджяна, написана у 1890 році[16]. Автор лібрето — Тигран Келамджян. Опера складається з чотирьох дій. В основу сюжету покладена арабська казка. первісна назва — «Ebudia e Zemire». Опера поставлена в Константинополі силами французьких та італійських труп[11]. Вперше повністю «Земіре» була представлена 12 квітня 1891 року у французькому театрі «Concordia»[3][50]. За декілька років був зроблений італійський переклад (Т. Франсіні) для європейської прем'єри опери. Наявні дані про постановку опери італійською театральною компанією в театрі «French Palais de Crystal Theater» у 1894 році Томассо Франсіні. Згідно з повідомленнями константинопольської преси того часу, планувалось також поставити твір у Відні, потім в Парижі, однак ці плани залишились нездійсненими[50]. Попри успіх «Земіре», вона не принесла автору матеріального достатку. Опера-феєрія містить елементи комедії і належить до жанру semiseria, тобто «напівсерьозного». «Земіре» — зворушлива історія кохання з фантастичним сюжетом, де присутні й такі персонажі, як містичні істоти та всемогутній Великий чарівник. Головні дійові особи: Земіре (дочка вождя племені Бенезар), Ебудія (Великий чарівник), Елсантур (син вождя племені Ебулгана) та інші[50]. 1965 року Б. Саккіларі здійснив спробу поставити твір в Єревані. Були записані також окремі фрагменти опери[51]. 2008 року «Земіре» була поставлена у США[52]. Ця постановка стала першою повноцінною постановкою опери після більш ніж сторічної перерви[53].
Як відзначають Е. Вейгел Вільямс і Д. Джай Гроут, прем'єра «Земіре» в Константинополі практично позначила початок розвитку традицій оперного мистецтва в Туреччині[3]. «Індіана»Найменш відомий оперний твір Чухаджяна, за різними версіями написаний у 1897-му[35] чи у другій половині 1870-х років[54]. Лібрето Йозефа (Овсепа) Язичяна[54], написане за мотивами однойменного твору Абуюлхак Гаміда[54]. За жанром «Індіана» — патріотична опера[54], на думку музикознавця А. Асатрян, є одним з найкращих творів композитора[54]. Рукописи опери зберігаються в архіві Чухаджяна Єреванського музею літератури і мистецтва[54]. Опера досліджувалась також музикознавцями Г. Степаняном[23] і М. Мурадяном[55]. «Леблебіджи».jpg) «Леблебіджи» («Продавець гороху») — друга і найпопулярніша оперета Чухаджяна, написана у 1875 році[11]. Автор лібрето — Тагвор Налян. Твір спочатку був виконаний турецькою мовою, для обходу офіційної цензури, хоча лібрето оперети було перекладене на вірменську мову вже за життя Чухаджяна[20]. Прем'єра оперети відбулась 17 листопада 1875 року в театрі «Français»[20]. Одразу після першої постановки оперета мала величезний успіх, в Константинополі й на Закавказзі була виконана більш ніж 100 разів[14]. Твір поєднує риси побутової комедії з соціальною сатирою на буржуазно-аристократичне суспільство XIX століття. Популяризації «Леблебіджи» та інших оперет Чухаджяна сприяла також професійна опереткова трупа Серовбе Бенкляна (Пенкляна)[56] — організатора (спільно з Чухаджяном[56]) першої на Близькому Сході постійно діючої професійної опереткової трупи[57][58]. На початку XX століття оперета була перекладена на грецьку і німецьку мови[59]. «Леблебіджи» була представлена на різних сценах Франції, Єгипту, Балканського півострову, Близького Сходу й інших регіонів, і додаючи автору суспільного визнання[14][33]. У 1943 році Т. Сар'яном оперета була вперше поставлена у Вірменії. Тоді ж була запропонована нова назва твору — «Каріне». Були перейменовані також головні герої й героїні крім Гор-гор ага. У 2011 році оперета була показана в знаменитому марсельському театрі «Одеон»[60]. Інші твориЧухаджян — автор низки музичних творів для театральних постановок і п'єс. Його твори, національні за тематикою і музичною мовою, сповнені патріотизму. Серед найвідоміших — музичні твори для спектаклів «Троянда і лілія» П. Дуряна, «Ара Прекрасний, чи Любов і батьківщина» Т. Галемчяна, «Сандухт» Т. Терзяна, «Трдат Великий і Григорій Просвітитель» С. Тхляна. В цій частині його творчості особливо примітною є музика для постановки «Вардан Маміконян — рятівник Вітчизни» (1867) Р. Сефечяна, представлення якої перетворилось на політичний мітинг проти режиму, що існував в Османській імперії. Згідно з Є. Барварт твір «Ми є сини вірменської нації» також був протестом проти турецького панування[25]. Його «Театральна пісня» отримує значення і цінність маніфесту вірменського театру. Чухаджян також є автором романсу «Весна»[61] (на слова М. Пешикташляна), одного з перших у вірменській класичній музиці[31], і «Маршу зейтунців», що отримав значення гімну національно-визвольної боротьби[7]. Згідно з А. Асатрян цей твір Арам Хачатурян представив як варіант гімну Вірменської РСР[7]. Тема національно-визвольної боротьби займала важливе місце у творчості композитора. Ш. Перинчек відзначає:
Автор «Реквієму» на пам'ять константинопольського вірменського патріарха Нерсеса Варжапетяна. Крім того, його перу належить комічна опера «Зейбеглер», рукописи якої втрачені[63]. З його симфонічних і фортепіанних творів відомими є «Гавот» (для скрипки, віолончелі, фортепіано і гармоніуму), «Чотири фуки» (для струнного оркестру і квартету)[64] «Аве Марія» (фортепіано)[65] тощо. Його фортепіанні твори були видані вже у 1870—1880-х роках[27]. Найвідоміша токата «Cascade de Couz» була опублікована в Константинополі у 1887 році[66]. Короткий список деяких фортепіанних і симфонічних творів
Екранізація творів З творів Тиграна Чухаджяна першим був екранізований «Леблебіджи» у 1916 році польським режисером єврейського походження Зігмундом Вейнбергом і Фуатом Узкінаєм[67]. Цей фільм став однією з перших робіт в історії кінематографа Туреччини[68]. 1923 року фільм за «Продавцем гороху» був відзнятий Мухсін-Беєм Ертугрулом[69]. 1934 року той же режисер зробив нову екранізацію «Леблебіджи», причому картина здобула другий приз Венеційського кінофестивалю[62]. Перша екранізація творів композитора у Вірменії була здійснена у 1954 році створенням музичного фільму «Вірменський кіноконцерт». Поруч з операми «Алмаст», «Ануш», балетом «Гаяне», у фільмі вперше були відзняті уривки з опери «Аршак II»[70]. У 1967 році режисером Арманом Манаряном була здійснена перша у Вірменії екранізація оперети «Леблебіджи» під новою назвою «Каріне»[71]. Вокальні партії головних героїв виконали Гоар Гаспарян і Тигран Левонян. Фільм насичений національним колоритом константинопольських вірмен і виконаний як весела і жива комедія-буфф[72]. У 1988 році на замовлення Центрального телебачення Держтелерадіо СРСР Тигран Левонян створив повноцінну екранізацію опери «Аршак II» (2 серії)[73]. Внесок у культуру. Пам'ять Після смерті Тиграна Чухаджяна багато його рукописів і партитур були розкидані по різних країнах світу. Зусиллями Єреванського музею літератури і мистецтва ім. Чаренца, а також Інституту мистецтва АН Вірменії ці цінні рукописи були зібрані у Вірменії. Чухаджян боровся за розвиток національної культури[19], й поруч з Комітасом, Спендіаровим, Хачатуряном визнаний одним з найвидатніших діячів вірменської музики[14]. Як один з найзначніших вірменських композиторів XIX століття[27] і видатніший композитор доби серед західних вірмен[13] він вирішив одну з найважливіших проблем свого часу — створення національної опери[33], а також відіграв прогресивну роль у створенні вірменської національної музичної школи[27]. Його оперні твори відіграли важливу роль в розвитку музики всього сходу і вірменської музики зокрема. Опера «Аршак II» позначила початок оперного мистецтва як у вірменській культурі, так і на всьому Близькому Сході[8]. Тигран Чухаджян — основоположник вірменського музичного театру, і в той же час творець музичного театру в Османській імперії і в цілому на Близькому Сході[2][12]. Чухаджян зробив значний внесок в розвиток оперного мистецтва Туреччини[3][74][75][76]. У Вірменії його іменем названо вулиці і музичні школи. У Франції діє дослідницький центр «Тигран Чухаджян», який займається популяризацією творів композитора в Європі[77][78]. 
Вклад Чухаджяна, зокрема, в розвиток турецької культури свого часу оцінили представники прогресивної турецької інтелігенції. У 1872 році, після прем'єри оперети «Аріф», турецький поет і журналіст Намик Кемаль писав в газеті «Ібрет»:
Життю і творчості Чухаджяна присвячені окремі дослідження Н. Тагмизяна, А. Асатряна, Г. Тигранова, Г. Геодакяна, М. Мурадяна, Г. Степаняна та інших. Цікаві фактиСеред учнів Тиграна Чухаджяна був майбутній мовознавець, академік Рачія Ачарян[80]. Примітки
Див. такожЛітература Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Dikran Tchouhadjian
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
