При народженні він отримав ім'я Франческо Ецекьеле Ерменеджільдо, кавалер Зуппе-Демеллі (італ.Francesco Ezechiele Ermenegildo, Cavaliere Suppé Demelli).Згодом, переселившись до Австрії, він своє ім'я скоротив і германізуватися. У романських країнах його можуть назвати Франческо Зуппе-Демеллі.
Зуппе здобув музичну освіту в Задарі та Кремоні і вже в дитинстві почав писати власні композиції. Деякий час вивчав в Падуї право, але композицію не кидав і поступово здобув популярність як автор популярних пісень.
1835 року його овдовіла мати повертається до Відня.
Поворот у долі Зуппе настав в 1840 році, коли Франц Ксавер Покірні запросив його стати диригентом віденського Театру в Йозефштадті. Зуппе написав понад сотню оперет, фарсів, балетів та ін. сценічних форм, поставлених як в цьому, так і в інших театрах Європи і США. Також виступав як співак.
В кінці життя Зуппе став приділяти більше уваги створенню класичної та духовної музики.
Зображений на австрійській поштовій марці 1995 року.
Зуппе написав понад дві тисячі різних творів. В основному це пісні, хори, романси. Він також автор численних мес, симфоній і концертних увертюр.
Для театру він написав близько 30 оперет і комічних опер, з яких найбільш відомі «Боккаччо», «Прекрасна Галатея» і «Фатініца». Його чудові увертюри виконуються навіть частіше, ніж відповідні оперети і опери.
Оперета «Боккаччо» неодноразово екранізувалася.
Оперети і комічні опери
Пансіонат (Das Pensionat, 1860, Відень)
Картковий гравець (Die Kartenschlägerin, 1862, Theater am Franz-Josefs-Kai, Відень, за мотивами пушкінської «Пікової дами»)
Десять наречених, жодного нареченого (Zehn Mädchen und kein Mann, 1862, Kai-Theatre, Відень)
Веселі студенти, (1863, Kai-Theater, Відень)
Пікова дама (Pique Dame, 1864, Graz (переробка Die Kartenschlägerin)
↑В Большой советской энциклопедии (2-е изд., Т.17. М., 1952, с. 244) и в Энциклопедическом словаре Большой российской энциклопедии (2011 год, ISBN 978-5-85270-352-1, стр. 454) указано ударение: Зу́ппе. В современной норме — два возможных ударения, см.: Старикова Н. Н. Зуппе // Большая российская энциклопедия. Т.10. М., 2008, с.592. Диакритический знак, который стоит на последнем гласном оригинального слова, предотвращает его чтение с ударением на первый слог (нім.Suppe — суп).
