|
Чигиринський район
 Чигири́нський райо́н — колишній район у складі Черкаської області, розташовувався у її південній частині на правому березі Дніпра. Площа — 1 217 км² (5,8 % від площі області). Районний центр — місто Чигирин. На півночі район межував з Черкаським, на заході з Кам'янським районами Черкаської області. На півдні із Світловодським та Олександрівським районами Кіровоградської області. Східна частина району лежала на березі Кременчуцького водосховища. Район ліквідовано 17 липня 2020 року, та включено до складу нового Черкаського району.[1] Територія району завжди була в центрі найважливіших подій в історії України: Хмельниччини, Коліївщини, Української революції, партизанського руху в роки Радянсько-німецької війни. ГеографіяРайон розташований в лісостепеповій зоні Правобережної частини України, в межах Канівського-Чигиринського природно-сільськогосподарського району в межах Придніпровської височини і являє собою підвищену, сильно порізану балками і ярами місцевість. РельєфВ районі переважають території вузьких вододільних плато з густою долинно-яружною мережею. В геоморфологічному відношенні це корінний берег долини річки Дніпро, крутосхилих місцевостей, густо пересічених ярами і долинами, а також вузьких вододільних плато. Схили, переважно, 1—3 градуси, 3—5 градусів, 5—7 градусів. Густота розчленування становить 2,5 км/км², глибина — 50—80 метрів, модуль змиву 32 т/га. Ерозійні процеси тут протікають особливо інтенсивно і площа змитих ґрунтів, серед яких переважають середньо- і сильно змиті, досягають 52 %. Дефляцій на небезпечність ріллі становить 12,7 %, кількість опадів коливається від 482 мм до 527 мм. ҐрунтиУ ґрунтовому покриві переважають понад 50 % чорноземи опідзолені й реградовані легко- і середньо суглинкові на лесових породах, їх слабо-, середньо- та сильнозмиті темно-сірі опідзолені ґрунти і типові чорноземи займають до 30 %. Глибина гумусових горизонтів у них коливається від 21 см в середньо- та сильнозмитих ґрунтах до 79 см у повнопрофільних чорноземах типових, відповідно вміст гумусу в цих ґрунтах коливається від 1 % до 3,4 %. Корисні копалиниКорисні копалини — піски, глини, торф. Їх розробка та використання проводиться в невеликих обсягах. Є джерела мінеральних вод, серед яких найвідоміше радонове джерело «Живун» поблизу села Головківки. Землі та водиПлоща сільськогосподарських угідь — 60 260,8649 га, площа лісів та інших лісовкритих площ становить 30 005,7203 га, забудованих земель — 3 387,4278 га, в тому числі під дорогами — 463,8372 га, земель водного фонду — 25 230,1232 га, в тому числі: під річками та струмками — 215,37 га, штучними водотоками — 287,3 га, озерами, прибережними замкнутими водоймами — 3,8 га, ставками — 422,4532 га, штучними водосховищами — 24 301,2 га. Основна водна артерія району річка Дніпро, в течії якої з 1959 року на території району тепер розташоване Кременчуцьке водосховище. Другою головною водною артерією є річка Тясмин. Серед інших: Ірклець, Сріблянка, Суба. Крім того територією району протікає багато невеликих річечок і струмків, особливо велика кількість їх у Холодному Ярі. Природно-заповідний фондНа території району знаходяться 23 об'єкти природно-заповідного фонду. Серед них:
ІсторіяСтародавність Район має давню і багату історію. Люди жили тут з часів неоліту (VI—III тисячоліття до н. е.), про що свідчать археологічні знахідки в селі Новоселиці (стоянка Молохів Бугор). Відомі поселення епохи бронзи. В ІІ тисячолітті до н. е. населення по річці Тясмин було об'єднано в південно-східну групу праслав'янських племен. Археологами відкрито одне з найбільших городищ-фортець цього періоду біля села Суботова. Воно було осередком політичної влади, економічного та культурного життя. Навколо були розташовані численні фортеці, що захищали городище (села Адамівка, Калантаїв, Полуднівка). Тут містяться Мотронинське скіфське та Суботівське чорноліське городища, пам'ятки архітектури та природи — Іллінська церква в Суботові та дуб Максима Залізняка. СередньовіччяЗа часів Київської Русі, за однією із версій, в межиріччі Дніпра і Тясмину знаходився славнозвісний «острів русів» — сторожова варта дружинників, що стримували напади кочових племен. В XI—XIII століттях на території району існували давньоруські поселення, які були знищені під час монголо-татарського нашестя у XIII столітті. В другій половині XVI століття територія Чигиринщини потрапила до складу Великого князівства Литовське, а у 1569 році, у зв'язку з утворенням Речі Посполитої та добровільним переходом руських магнатів у польське підданство — до Корони Польської. Нові часи Наприкінці XVI століття, з утворенням Чигиринського староства, ці землі почали активно заселятися. З'явилася велика кількість нових поселень: Медведівка, Суботів, Новоселиця, Боровиця, Мельники та інші. 1592 року Медведівка отримала магдебурзьке право. У 1594–1595 роках осадчим на Чигиринщині був Михайло Хмельницький. Наприкінці XVI — початку XVII століть по Чигиринщині прокотилася хвиля козацько-селянських повстань. Тут діяли загони Северина Наливайка (1594–1596 роки), Федоровича (1630 рік), Павлюка (1637 рік), Острянина, Гуні (1638 рік). В роки Української Національної революції 1648—1676 років Чигиринщина стала центром боротьби українського народу за створення державності. 1648 року Чигиринський полк став не тільки військовою, але й адміністративно-територіальною одиницею, а села Боровиця, Жаботин, Медведівка та інші — сотенними містечками. До Чигиринської сотні входило село Суботів, з яким пов'язано багато видатних подій 1648–1657 років. Це був родовий маєток Богдана Хмельницького, успадкований ним від батька. Як і Чигирин, Суботів став осередком гетьманської влади і дипломатії. Звідси Богдан Хмельницький видавав свої універсали, керував військовими справами. тут в Іллінській церкві 23 серпня 1657 року було поховано гетьмана. Зі смертю Богдана Хмельницького закінчився один з етапів Української національної революції і розпочався новий її період, що характеризувався посиленням боротьби старшинських груп за владу. Протягом 1657—1678 років землі Чигиринщини були спустошені в результаті численних війн. Уцілілі жителі переселилися на Лівобережну і Слобідську Україну. Проте колонізація Правобережжя продовжувалася. Вже у 1687 році поблизу Чигирина нараховувалося 14 тисяч дворів. У другій половині XVIII століття на Правобережжі посилилась влада польських магнатів. Реакцією на це став початок гайдамацького руху. 1768 року розпочалося повстання, яке ввійшло в історію під назвою Коліївщина. Центром його став Холодний Яр. Повстання очолив запорізький козак, уродженець хутора Калинівки Максим Залізняк. В Холодному Яру біля Мотронинського монастиря гайдамаки святили ножі, якими клялися винищити гнобителів. Селяни Чигиринщини першими виступили проти панів і, об'єднавшись з козаками, рушили в похід на Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Лисянку, Умань, де до них приєдналися загони Івана Гонти. Новітня історія У 1793 році Чигирин і прилеглі території відійшли до складу Російської імперії. 1797 року, а потім, після невеликої перерви, у 1802 році, був створений Чигиринський повіт, жителі якого займалися сільським господарством, промислами, торгівлею. У 1843 і 1845 роках в Чигиринському повіті побував Тарас Шевченко. Його цікавили місця, пов'язані з Визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького та гайдамаччиною. Під враженням поїздок він створив малюнки на місцеві теми: «Богданові руїни в Суботові», «Мотрин монастир», «Кам'яні хрести в Суботові», «Руїни будинку Богдана Хмельницького в Суботові». Чигиринщину він згадує у п'єсі «Назар Стодоля», поемі «Гайдамаки», «Княжна», вірші «Холодний Яр», «Заступила чорна хмара», «Чигирине-Чигирине», «У неділеньку у святую» та інших. У 1905–1907 роках нові виступи селян охопили 23 села Чигиринського повіту. Події 1917 року на Чигиринщині відзначалися складністю боротьби за владу між прихильниками Центральної Ради та членами Чигиринської ради робітничих і солдатських депутатів. У жовтні 1917 року тут був створений повітовий загін «вільного козацтва». У 1918–1922 роках на території Чигиринського краю діяла Холодноярська республіка. Центром її було село Мельники, а потім Мотронинський монастир. Повстанців очолив прапорщик царської армії Василь Чучупака. Сили бійців Холодноярської Республіки були знищені військами Червоної армії. Проте боротьба в Холодному Яру тривала до початку 1930-х років. Чигиринський район як адміністративно-територіальну одиницю було утворено у 1923 році. 1925 року коли вся територія УРСР була поділена на округи та райони, Чигиринський район увійшов до складу Черкаського округу. З 1927 року район в складі Шевченківської округи, а із 9 лютого 1932 року у складі Київської області. Із 10 січня 1939 року у складі Кіровоградської області.  У серпні 1941 році територія району була окупована нацистами. За роки окупації в районі від рук воїнів Вермахту загинуло близько 2 000 осіб, 1161 людина вивезена до Третього Рейху[2]. В роки війни партизанським краєм став Холодний Яр, в якому діяло 12 загонів, зокрема партизанський загін «За Отчизну» (командир Коршиков Д. О.); партизанський загін імені Суворова (командир Володін Г. М.); партизанський загін «За перемогу» (командири Зайченко А. С., Гугнін О. М.); партизанський загін «За Родину» (командир Кришталь М. П.); партизанський загін імені Дзержинського (командир Петров Е. І.); партизанський загін імені Москви (командир Боровиков І. М.); Чигиринський партизанський загін (командир Дубовий П. А.); підпільні організації та групи — Чигиринська підпільна диверсійна група (керівник Руденко В. І.).[3] Під час операції проти жителів лісової смуги було знищено хутори Буду та Вдовичине. Проте села понад Дніпром, які були далекі від партизан, майже не постраждали. У січні 1944 року район був відвойований Червоною армією. Загальна кількість братських могил часів війни на території району — 23. В них поховано — 1268 осіб (з них відомо імен — 965, з яких увіковічено — 424 особи)[3]. Багато чигиринців відзначилися на фронтах війни. 1 111 чоловік нагороджено орденами і медалями, 475 чоловік загинули у боях. Станом на 1 вересня 1946 року в районі було 52 населених пункти, які підпорядковувались 34 сільським радам. З них 1 смт — Чигирин, 36 сіл і 15 хуторів[4]:
Друга половина XX століттяУ післявоєнний час Чигиринщина була аграрним районом Кіровоградської області, а у лютому 1954 року, згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 лютого 1954 року район відійшов до Черкаської області.  У 1980-х роках на території району, поблизу Чигирина проводилося будівництво Чигиринської АЕС, тоді ж було засноване селище будівельників — Орбіта. Селище мало найкраще забезпечення товарами народного вжитку серед всіх населених пунктів району. Через 2—3 місяці після аварії на Чорнобильській АЕС будівництво було законсервоване[5]. Нині на місці процвітаючого селища стоять безлюдні і розграбовані багатоповерхівки і соціальні будівлі. Попри те, що селищу не надається ніяких комунальних послуг, в ньому проживає декілька сімей. За останні роки існування району з його карти зникло село Вербівка і селища Московське, Чигиринівка, Цибиківка. Багато населених пунктів було переселено у зв'язку з будівництвом Кремечуцької ГЕС та утворенням Кременчуцького водосховища у 1959 році. Серед них відоме з історії Бужин, а також Адамівка, Гущівка, Калантаїв, Кожарка, Мудрівка, Тарасівка, Шабельники. Район ліквідовано відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року, та включено до складу нового Черкаського району.[1] Адміністративний поділУ складі району одне місто районного значення — Чигирин, 28 сіл і 7 селищ, що підпорядковані одній міській і 18 сільським радам.
Шляхи і транспортЧерез район проходить автошлях регіонального значення Р10 (Канів — Чигирин — Кременчук). Населені пункти району зв'язані з районним центром автошляхами місцевого значення. Більшість із них має асфальтне покриття і добрий стан. Вулиці в самих селах, як правило, ґрунтові, за рідкими виключеннями. Єдина автостанція в районі знаходилася в Чигирині. Головний у минулому перевізник району — ВАТ «Чигиринське АТП-17139» у 2008 році змушений був відмовитися від виконання своїх головних міжміських рейсів на Київ та Умань і на той момент виконував лише 4 рейси на Черкаси через Медведівку та Боровицю, 2 рейси на Знам'янку, а також приміське сполучення. Обсяг перевезень продовжував скорочуватися і вже у 2012 році АТП обслуговувало тільки рейси на Знам'янку та приміські маршрути, а в квітні 2013 року акціонерами було прийняте рішення про добровільну ліквідацію підприємства. Частину приміських рейсів та перевезення пасажирів по місту Чигирин доручили черкаській компанії ДП «ЧАРЗ-авто», яка займалась цим до квітня 2015 року, після чого їй на зміну прийшов приватний перевізник Прохоренко Валентин Петрович, який обслуговував жителів міста та району до літа-осені 2022 року. Найближчі залізничні станції розташовані в Олександрівці — Фундукліївка та в Черкасах. Найближчі річкові порти в Світловодську і Черкасах. У 1990-х роках річковий порт Адамівка, біля села Рацеве, що по Дніпру зв'язував район з Черкасами, Каневом, Києвом на північний захід та Світловодськом, Кременчуком, Дніпром на південний схід, припинив свою роботу. Найближчі аеропорти в Черкасах і Кропивницькому. ДемографіяСтаном на 1 червня 2010 року загальна кількість населення в Чигиринському районі становила — 29,8 тисяч осіб, в тому числі: міське населення — 9,9 тисяч осіб, сільське — 19,8 тисяч осіб. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в районі налічувалось 36,1 тисяч мешканців, в 1989 році — 44,3 тисячі та 52,7 тисяч у 1971 році[8]. Порівняльна таблиця:
ЕкономікаРайон належить до аграрного типу, оскільки основною галуззю є сільськогосподарське виробництво. У районі діє 36 агропромислових формувань, функціонує 7 середніх підприємств та 97 малих. Крім того в місті Чигирин діють підприємства легкої промисловості. Питома вага промислових підприємств:
Перелік промислових підприємств Чигирина станом на 1 липня 2007 року:
Перелік сільськогосподарських підприємств району усіх форм власності:
Соціальна сфераНа території Чигиринського району функціонує районний територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. ОсвітаУ районі працюють 21 школа, 13 дошкільних закладів, школа-інтернат для дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, та Чигиринський економіко-правовий фаховий коледж. Функціонує дитячо-юнацька спортивна школа.   
Охорона здоров'яДо мережі охорони здоров'я району входять 8 установ, у тому числі центральна районна лікарня, 3 дільничні лікарні, 4 лікарські амбулаторії, з яких 2 сімейної медицини (в селі Рацеве та селі Тіньки), 18 ФАПів. КультураВ галузі культури функціонують 27 закладів клубного типу, з них 1 — районний будинок культури, 25 сільських та 1 міський клуб. Діє 27 бібліотек та музична школа. Носіями почесного звання «народний самодіяльний» є 8 колективів художньої творчості. РелігіяУ районі діють такі релігійні громади: інші
   
Крім того на території району діє жіночий Троїцький Мотронинський жіночий монастир. Нещодавно пубудовані в Чигирині Православний храм Свято-Казанської Божої Матері та Церква святих Петра і Павла Найстаріша Іллінська церква в Суботові. Будується церква в Матвіївці. Декілька церков в селах розміщуються в простих селянських будинках без куполів.
Пам'ятки На території району під охороною держави перебувають 124 пам'ятки археології, 80 — історії, 16 — архітектури, 15 — природи. Пам'ятки архітектури національного значення:
Пам'ятки архітектури місцевого значення:
Пам'ятки археології національного значення:
Також налічується 355 пам'яток археології місцевого значення (кургани, могильники, залишки споруд, городищ, поселень тощо). З метою збереження численних пам'яток краю в 1989 році був створений Державний історико-культурний заповідник «Чигирин», а з вересня 1995 року йому надано статус Національного. Пам'ятникиВ Чигиринському районі встановлено пам'ятники: Богдану Хмельницькому в Чигирині і в Суботові, Т. Г. Шевченку — в Чигирині, в Вершацях і Мельниках, одному з ватажків Коліївщини Максиму Залізняку в Медведівці та Івківцях, радянському військовому діячеві часів громадянської війни Івану Дубовому в Новоселиці, братська могила козаків та жителів Чигирина XVII століття (каплиця Святої Покрови), пам'ятники періоду Великої Вітчизняної війни: партизанам в Холодному Яру, 23 — на честь загиблих земляків, 21 братська могила воїнів Радянської армії. В серпні 2007 року у Чигирині встановлено пам'ятник київському митрополиту Йосифу Нелюбович-Тукальському. У 2008 році в населених пунктах району демонтовані пам'ятники Леніну[10]. Музеї і заповідники
Відомі люди .png)    В історії України
Герої Радянського Союзу
Герої Соціалістичної Праці
Герої України
Культури
Науки
Див. також: Категорія:Персоналії:Чигиринський район ДжерелаПримітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
