ФілокартіяФілокарті́я (з грец. philéo — люблю і лат. carta, charta (грец. chártes) — папір, списаний лист, книга), колекціонування, як правило ілюстрованих, поштових карток (листівок). Філокартія зародилася в кінці XIX ст., коли почався масовий випуск листівок, що набули міжнародного поширення як найдешевший вид поштового відправлення. Перша листівка випущена в 1869 в Австро-Угорщині (у Росії в 1872), перші ілюстровані — в 1870 р. в Німеччині і Франції (у Росії в 1895), перші радянські — в листопаді 1917[1]. Історія філокартіїВ 1878 на Всесвітньому поштовому конгресі в Парижі прийнятий міжнародний стандарт листівки: 9x14 см, в 1925 — 10,5x14,8 см; спочатку зворотна сторона призначалася для адреси (спеціального місця для листа не передбачалося), з 1904 її ліва половина відведена для листа. Сучасні ілюстровані листівки діляться на художні (репродукційні і оригінальні) і документальні (фотолистівки). Листівки, що випускаються поштовими відомствами, мають надрукований знак поштової оплати, на листівках художніх та ін. видавництв передбачено місце для наклеювання марки. Філокартія почалася із збирання видових і етнографічних листівок, які були одним з найдоступніших засобів знайомства з природою, побутом і культурою народів світу. Філокартія зіграла значну роль в популяризації витворів образотворчого мистецтва, що експонуються в музеях і на виставках. Листівки із зображеннями тоді існуючих історичних, географічних, архітектурних тощо. об'єктів, пам'яток матеріальної культури і тому подібне, набувають з часом характеру документальних джерел, що зближувало філокартію з допоміжними історичними дисциплінами. В кінці XIX — початку XX століть виникли перші організації філокартистів. Почали видаватися спеціальні журнали і каталоги (у Німеччині, Австро-Угорщині, Франції, Росії, Великій Британії, США, Італії, Швейцарії, Іспанії та ін.), відбулися міжнародні виставки (у Лейпцигу, Петербурзі, Ніцці, Парижі, Флоренції, Нюрнберзі, Лондоні та ін.), конгреси колекціонерів і видавців листівок (у Лейпцигу — 1896, 1910; Ніцці — 1899). На початку XX ст. Філокартія стала одним з популярних видів колекціонування, чому сприяли масовий випуск тематично різноманітних (географія, етнографія, історія, різні види мистецтва, техніка, спорт, портрети і так далі) і високоякісних по художньому і поліграфічному виконанні поштових листівок, а також поширення міжнародного поштового обміну між державами. Тільки у СРСР щорічно видавалося 7-8 тис. різних листівок (сюжетів) загальним накладом 2,5-3,5 млрд екз. (вид-ва: міністерства зв'язку СРСР, «Изобразительное искусство», «Советский художник», «Планета», «Плакат», «Художник РСФСР», «Аврора», «Мистецтво» і ін.). Радянські філокартисти (перші об'єднання були засновані в 1930-ті рр. в Москві і Ленінграді) вели роботу в рамках Всесоюзного товариства філателістів. Листівки, що випускалися в СРСР, враховуються «Летописью изоизданий». Колекції листівок комплектувалися і державними установами (Всесоюзною книжковою палатою, Державною бібліотекою СРСР ім. В. І. Леніна). Матеріали по філокартії публіковалися в збірці «Советский коллекционер» і бюлетені «Филателия СССР». У 1967 відбулася міжнародна виставка листівок в Брно, в 1970 — в Будапешті. Серед унікальних колекцій слід зазначити збірки Д. Анджолетті (Італія, 1,5 млн листівок), А. Коченди (ЧРСР, до 1,5 млн), Н. С. Тагріна (СРСР, 650 тис.), Л. Петраковича (Угорщина, 500 тис.). Філокартія в наш часКолекціонування, систематизація і вивчення поштових листівок, активно розвиваються і сьогодні[2]. Спочатку зацікавленість до листівок посилювалася картинами природи, що зображалися на них, всілякими будовами і визначними пам'ятками міст, адже подібні малюнки у зв'язку з відсутністю телебачення і низьких тиражів барвистих тематичних журналів були мало не єдиною можливістю познайомитися з культурою і побутом інших країн. Проте, інтерес філокартистів дуже скоро перемістився від простого ознайомлення з визначними пам'ятками, зображеними на листівках, до збирання серій, які містили всі випущені картки за певний період. Філокартія, окрім естетичного задоволення, несе ще і практичні функції. Завдяки зображеним на листівках історичним об'єктам поштові картки використовуються як дослідницький матеріал. Листівки із зображенням шедеврів майстрів кисті довгий час залишалися єдиними доступними масовому глядачеві популяризатором образотворчого мистецтва. У багатьох країнах колекціонери листівок стоять на одному ступені з власниками картинних галерей, поштові картки продаються на аукціонах нарівні з картинами. Вартість листівок залежить від часу їх виготовлення, тиражу і наявності на них всіляких написів і відміток. Звичайно ж, листівки — продукт масового виробництва, тому іноді навіть картки позаминулого століття коштують не дуже дорого. Визначити точну вартість тієї або іншої листівки нефахівцю досить важко, оскільки хоч старі товариства філокартистів й існують понад сотню років, відповідних каталогів і іншої допоміжної літератури випускається украй мало. Поява інформаційних технологій додала філокартії нові можливості. Електронна пошта, програма для голосового спілкування Skype дозволяють колекціонерам листівок активно спілкуватися, обмінюватися інформацією і оперативно отримувати новини філокартії. Проте як і раніше важливу роль відіграють журнали для колекціонерів листівок. Вони видаються буквально по всьому світу: у Німеччині, Франції, Росії, США, Італії, Іспанії, Великій Британії. Тож колекціонер якнайшвидше може отримати своєчасну інформацію про нові випуски поштових листівок, нові аукціони, семінари філокартистів. Загальноприйнята термінологія[3]
Пов'язані поняття
Примітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
