|
Федоров Євген Костянтинович
Євге́н Костянти́нович Фе́доров (рос. Евгений Константинович Фёдоров; 28 березня (10 квітня) 1910 — 30 грудня 1981) — радянський вчений геофізик, академік АН СРСР (1960), доктор географічних наук (1938). Учасник арктичної експедиції на дрейфуючій полярній станції «Північний полюс-1» під керівництвом Івана Папаніна. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1976—1981 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го, 9—10-го скликань. Герой Радянського Союзу (1938), лауреат Сталінської (1946) і Державної премій СРСР (1969). ЖиттєписНародився 28 березня (10 квітня) 1910 року в повітовому місті Бендери Бесарабської губернії Російської імперії (нині — місто Тягиня, Молдова[2]). Росіянин. Дитячі роки провів у Владивостоці, Мінську і Двінську. З 1916 року жив у Нижньому Новгороді. У 1927 році закінчив 9 класів і протягом року працював техніком у магазині радіотоварів. 1932 року закінчив геофізичне відділення Ленінградського державного університету. З 1932 по 1937 роки — науковий співробітник Всесоюзного арктичного інституту в Ленінграді. Як магнітолог зимував на полярних станціях на Землі Франца-Йосифа (1932–1933) і на мисі Челюскіна (1934–1935). З 21 травня 1937 по 19 лютого 1938 року як геофізик спільно з Іваном Папаніним, Ернстом Кренкелем і Петром Ширшовим брав участь у дрейфі першої радянської дрейфуючої станції «Північний полюс-1». З травня 1938 року — науковий співробітник Головпівнморшляху, займався обробкою матеріалів дрейфуючої станції. З квітня 1939 року — директор Арктичного науково-дослідницького інституту. З листопада 1939 року — начальник Головного управління (ГУ) Гідрометеорологічної служби СРСР. З початком німецько-радянської війни в липні 1941 року призваний до лав РСЧА. З липня 1941 по травень 1945 року — начальник ГУ Гідрометеорологічної служби РСЧА, генерал-лейтенант інженерно-технічної служби (з 02.11.1944). Працівники ГУ забезпечували метеорологічними даними Радянську армію, авіацію, флот і морські перевезення. Після закінчення війни продовжував очолювати ГУ Гідрометеорологічної служби СРСР. 22 серпня 1947 року за надуманим звинуваченням усунутий з посади, позбавлений військового звання і відданий «суду честі». З жовтня 1947 року — завідувач лабораторією атмосферної електрики, з червня 1949 року — заступник директора з наукової частини Геофізичного інституту АН СРСР. Одночасно, з 1952 по 1955 роки, очолював Геофізичну комплексну експедицію до Приельбрусся. З березня 1955 року — директор відділення прикладної геофізики Геофізичного інституту АН СРСР. З березня 1956 по жовтень 1962 року — директор Інституту прикладної геофізики АН СРСР. Одночасно у 1959–1962 роках був головним вченим секретарем Президії АН СРСР. З жовтня 1962 року — начальник ГУ Гідрометеорологічної служби СРСР, а з квітня 1974 року — знову директор Інституту прикладної геофізики АН СРСР. Вів значну й активну громадську роботу: у 1963–1971 роках віце-президент Всесвітньої метеорологічної організації. Активно займався проблемами наслідків зміни клімату, вивченням впливу людини на атмосферні процеси. У 1965–1979 роках — заступник голови, з 1979 по 1981 рік — голова Радянського комітету захисту миру. У 1970–1976 роках — член Президії, а з 1977 року — віце-президент Всесвітньої Ради Миру. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го (1937–1946), 9-го (1974–1979) і 10-го (з 1979) скликань, депутатом Верховної Ради Киргизької РСР 1-го скликання (1938–1947).  Мешкав у Москві, де й помер 30 грудня 1981 року. Похований на Новодівочому цвинтарі. Нагороди і почесні звання
Почесний громадянин міст Бендери (1969) і Обнінська. Основні твори
Пам'ять Ім'ям Євгена Федорова названо:
Федеральна служба РФ з гідрометеорології та моніторингу довколишнього середовища встановила щорічну премію імені Євгена Федорова. В Нижньому Новгороді на будівлі, де навчався, і в Москві на будівлі, де працював Євген Федоров, встановлено меморіальні дошки. Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
