Коли людину ініціювали на високу посаду: наприклад, коли Аарона і його синів обрали на священицьку службу, їх умили водою перш ніж вони одяглись у ризу священика (Лев. 8:6).
Перед тим як священики наближалися до вівтаря Бога, вони мали під страхом смерті умити свої руки й ноги, щоб очистити їх від бруду буденного життя (Вих. 30:17-21). На цю практику вказує автор псалмів, Пс.25:6.
Були також умивання встановлені з метою очищення від явно вираженого забруднення, обумовлені особливими діями. Одинадцять різновидів такого миття встановлені в Левитському законі (Лев.12-15).
Згадується четвертий клас умивань, яким людина очищалася або звільняла себе від провини за деяке конкретне діяння. Наприклад, старійшини найближчого села до місця здійснення вбивства, якщо вбивця був невідомим, мали умити свої руки над спокутною телицею, яка була обезголовлена, і при цьому сказати, «Руки наші не пролили цієї крови, а очі наші не бачили» (Втор.21:1-9). Таким чином Пілат також оголосив себе безневинним в крові Ісуса, умиваючи свої руки (Мт.27:24). Проте ця дія Пілата могла не бути запозиченою з юдейської традиції. Така ж практика була звичайною серед греків і римлян.
Фарисеї розповсюдили практику надлишкового умивання, таким чином претендуючи на виняткову чистоту (Мт.23:25).
Юдейський обряд, згідно з яким віруючі напередодні суботи й релігійних свят перед кожною молитвою здійснюють омовіння рук в мікві — спеціально обладнаному басейні з дощовою чи джерельною водою[2][3].
У 613 Заповідь Тори тільки для священослужителів (когенів) является вмивати руки і ноги перед жертвоприношенням: «№24 Омивати руки і ноги лише коенам перед початком служіння в Храмі.» (Вих.30:19-20).
