|
Тулуб Зінаїда Павлівна
Зінаї́да Па́влівна Ту́луб (16 (28) листопада 1890, Київ — 26 вересня 1964, Ірпінь, Київська область) — українська радянська письменниця. Дочка Павла Тулуба, жертва Великого терору та Повторних репресій. БіографіяЗінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві в сім'ї юриста і відомого на той час українського поета Павла Тулуба. Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки. Від 1904 року майбутня письменниця знову в Києві, де 1913 року закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури. У 1920-х роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету. У 1919—1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921-го працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р.— на творчій роботі. РепресіїЗаарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. В обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації „Виборчий центр“, котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад». 5 вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного ув'язнення строком на 10 років (із позбавленням політичних прав — на 5 років) і конфіскацією всього приналежного їй майна. Ув'язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р.— на Колимі. Євгенія Гінзбург, яка познайомилася з Зінаїдою під час етапу у виправний табір, залишила про неї такі відгуки у своїх спогадах: "Да, у Зинаиды Тулуб наружность дворянской дамы прошлого века. У нее чудесная коса. (...) На лице ее почти экстатическое выражение. Читает она старомодно, с пафосом. Она вообще старомодна. Неуловимый привкус старого дореволюционного литературного салона ощущается во всей ее манере читать, говорить. В быту она беспощадна и часто смешна."[4] Зінаїда Тулуб була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем. Пізніше в доповідній заступника Міністра державної безпеки УРСР М. Попереки на ім'я В. Абакумова від 29 вересня 1949 року фігурувало, окрім інших, прізвище письменниці й містилася коротка інформація про неї:
10 лютого 1950 року з'явилося й рішення Особливої наради при МДБ СРСР, де було зафіксовано:
У матеріалах архівно-кримінальної справи на З. Тулуб не міститься ані протоколів допитів, ані постанови про арешт за другою справою. Це дає змогу дійти висновку, що вона розглядалася навіть без відома письменниці.[5] У липні 1954 р. з настанням у країні політичної відлиги Зінаїда Тулуб звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова:
Але відповіді не отримала. Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: "Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 року і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину». Активну участь у громадській реабілітації письменниці взяли побратими по перу Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда. По реабілітації Зінаїда Тулуб повернулася до Києва.  Померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1). 2 березня 2013 року у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ) відбулась презентація книги спогадів «Моя жизнь»[6] ТворчістьУ літературу входила як поетеса, друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», в журналах «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». 1916 року опублікувала в журналі «Вестник Европы» (1916) повість «На роздоріжжі» (На перепутье), написану російською мовою. 1911 року видала окремою брошурою переклад «Пророкування вельви» — однієї з частин «Старшої Едди», супроводжений передмовою і примітками перекладачки[7]. Допомогу джерелами й порадами під час роботи над перекладом Зінаїді Тулуб надавав професор Університету Св. Володимира Іван Шаровольський[8], з ініціативи якого й було надруковано готовий текст[9]. За власним зізнанням перекладачки, переклад було виконано не з оригіналу, а з німецького перекладу Гуґо Ґерінґа[10]. За радянського часу перейшла на українську мову. Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934—1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), у якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного, з типовим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарности» й з негацією національного. Крім того, роман із життя Тараса Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964). Писала також кіносценарії, п'єси, перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників. Вшанування пам'ятіУ травні 2023 року вулиця у Деснянському районі Києва отримала нову назву на честь Зінаїди Тулуб.[11]. Література
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
