Киевская мысль

Киевская мысль
CMNS: Киевская мысль у Вікісховищі

«Киевская мысль» (рос. кієвская мисль — «Київська думка») — щоденна політична та літературна газета ліберального напрямку. Видавалася в Києві російською мовою в 1906—1918 роках[1]. З 1917 р. виходила двічі на день — ранковим і вечірнім випусками[2]. Мала поширення у всьому Південно-Західному краї[2] і була найбільшою за накладом провінційною газетою Російської імперії свого часу[3].

Історія

Газета була заснована під назвою «Киевская жизнь», потім «Киевская заря» на початку 1906 року; редакція в цей час розміщувалася на вулиці Володимирській, 51[1]. У серпні 1906 року газета почала виходити з щотижневими ілюстрованими додатками під назвою «Киевская речь»; вийшло 124 номери. З 30 грудня 1906 стала публікуватися під назвою «Киевская мысль»[1].

«Киевская мысль» за популярністю перевершила всі київські газети, що видавалися до неї. Вже в перші роки існування тираж піднявся до 26 тисяч, а до 1916 року — 70 тисяч примірників[4]. Газету видавав власник великої друкарні Рудольф Лубківський, а також Ф. І. Богданова, ред. А. Ніколаєв, І. Тарновський. Підтримку газеті надавав великий підприємець Лев Ізраїльович Бродський, завдяки чому «Киевская мысль» могла витрачати великі кошти на штрафи[4]. У в боротьбі за місця в міських органах та Державній Думі вона рішуче підтримувала кандидатів від ліберальної інтелігенції, виступаючи проти чорносотенців[4].

У роки Першої світової війни газета займала оборонську позицію[2]. Після Жовтневого перевороту 1917 року стояла на антибільшовицьких позиціях[1].

Співробітники

У газеті закордонним кореспондентом співпрацював марксист-емігрант і майбутній радянський нарком освіти Анатолій Луначарський (під псевдонімом «Гомо новус»), на сторінках газети опубліковано кілька нарисів Володимира Короленка[5]. В різний час працював складачем Костянтин Паустовський[1]. З «Київською думкою» співпрацювали Лев Войтоловський, Давид Заславський, Іона Кугель, Всеволод Чаговець, фейлетоніст Гарольд (Ісаак Левинський)[4]. У газеті брали участь російські соціал-демократи, переважно меншовики (А. Мартинов, Лев Троцький та інші)[2]. В газеті друкувався Максим Горький[6]. Авторкою газети була й юристка [[ Гальперіна-Гінзбург Олена Абрамівна‎|Олена Гінзбург]][7].

Редакція газети «Киевская мысль» перебувала на вулиці Фундуклеївській, 19. Наприкінці 1918 року в ній розмістилася редакція газети «Київський комуніст»[1].

Розцінки на рекламу

Ще вищими рекламні розцінки були в головних конкурентів «Киевлянина» передреволюційних років — газети «Киевская мысль», найбільш тиражного київського видання того часу. Тут уже кожний рядок «позаду тексту» обходився рекламодавцеві у 30 копійок за першу та по 20 за наступні публікації, «попереду тексту» — відповідно у 60 та 40 копійок. Окрім щоденних номерів, «Киевская мысль» випускала щотижневі ілюстровані додатки, які мали великий успіх, — адже місцевих часописів «з картинками» тоді майже не було. У цих додатках теж друкували рекламу, проте вона була ще дорожчою. Рядок петиту в одному стовпчику обходився рекламодавцям у 80 копійок. Більша одиниця рекламної площі — «клітина» — коштувала вже 6 рублів, але при повторних публікаціях можна було заощадити: за десятиразове повторення тієї самої «клітини» платили 54 рублі, за 26 разів (тобто впродовж півроку) — 116 рублів і за 52 рази (цілий рік) — лише 200 рублів[8].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Київ. Енциклопедичний довідник. За ред. А. В. Кудрицький. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ, 1981. С. 282—283
  2. ↑ а б в г Киевская мысль. Архів оригіналу за 2 Липня 2009. Процитовано 12 Квітня 2010.
  3. ↑ Газета і журнал у системі преси початку XX ст. Архів оригіналу за 12 Лютого 2008. Процитовано 12 Квітня 2010.
  4. ↑ а б в г Було слово. Архів оригіналу за 25 липня 2008. Процитовано 12 квітня 2010.
  5. ↑ «Було слово». Стаття М.Кальницького для жур. «Контракти»[недоступне посилання]
  6. ↑ На базі Зібрання творів у 30-ти томах. Архів оригіналу за 7 Червня 2010. Процитовано 12 Квітня 2010.
  7. ↑ Самойленко О. О. Олена Гальперіна-Гінзбург — доля жінки-юриста в контексті епохи. // Правова держава. — 2020. — Вип. 31. — С. 152—160
  8. ↑ «Голосніше за конкурента». Стаття у журналі «Business Class»[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела та література

Посилання