Трофимук Андрій Олексійович
Андрій Олексійович Трофимук (біл. Андрэй Аляксеевіч Трафімук; нар. 16 серпня 1911, Хветкович — пом. 24 березня 1999, Новосибірськ) — радянський і російський геолог-нафтовик, доктор геолого-мінералогічних наук з 1949 року, професор з 1969 року; дійсний член Академії наук СРСР з 1958 року (член-кореспондент з 1953 року). БіографіяНародився 3 [16] серпня 1911 року в селі Хветковичах Кобринського повіту Гродненської губернії Російської імперії (нині село Федьковичі Жибинківського району Берестейської області Білорусі) в білоруській селянській сім'ї. З початком Першої світової війни сім'я евакуювалася до Нижньоудинська. У дитинстві змінив ще кілька міст проживання. 1927 року закінчив семирічну школу у місті Славгороді (нині в Алтайському краї), 1929 року — середню школу в місті Казані[2]. Упродовж 1929—1933 років навчася на геолого-ґрунтовому факультеті Казанського державного університету. Одночасно з 1930 року працював начальником науково-дослідної партії, яка займалася вивченням залізняку і бокситів Уралу. По закінченню навчання заочно навчався в аспірантурі Казанського університету, з 1933 року працював технічним керівником Татарського геологічного бюро Московського геологорозвідувального тресту Народного комісаріату важкої промисловості СРСР. З 1934 року — старший геолог, а з 1937 року — науковий керівник Центральної науково-дослідної лабораторії тресту «Східнафта» в Уфі[2]. 1938 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Нафтоносні вапняки Ішимбаєвого». З 1940 року — головний геолог тресту «Ішимбайнафта». Член ВКП(б) з 1941 року. Упродовж 1942—1950 років — головний геолог тресту «Башнафта». В роки німецько-радянської війни відкрив на Уралі кілька нових родовищ нафти, видубуток з яких забеспечив постачання пального Червоній армії та тиловим промисловим підприємствам СРСР. За це у 1944 році йому було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці[3]. У подальшому відкрив ще кілька родовищ нафти[2]. Протягом 1950—1953 років працював на посаді головного геолога Головнафторозвідки Міністерства нафтової промисловості СРСР. З 1953 року — заступник директора, в 1955—1957 роках — директор Всесоюзного нафтогазового науково-дослідного інституту в Москві. У 1953—1954 роках за проханням уряду Китайської Народної Республіки очолював велику наукову експедицію до Китаю, де провів великий комплекс наукових робіт та виявив промисловий нафтовий район[2]. У Новосибірську1957 року організував і до 1988 року очолював Інститут геології та геофізики Сибірського відділення АН СРСР в Новосибірську. З 1958 року — заступник, з 1961 по 1988 рік — перший заступник Голови Сибірського відділення Академії наук СРСР. Був членом Президії АН СРСР упродовж 1961–1988 років та у 1973—1988 роках головою Наукової ради Сибірського відділення АН СРСР із проблем Байкалу. Одночасно протягом 1960—1988 років був головним редактором журналу «Геологія і геофізика» АН СРСР. Був членом редколегій низки інших наукових геологічних журналів та «Гірничої енциклопедії». У 1962—1973 роках — професор та завідувач кафедри корисних копалин геолого-геофізичного факультету Новосибірського державного університету. Протягом 1963—1990 років обирався депутатом Верховної Ради РРФСР 6-10 скликань; у 1967—1972 роках — депутатом Новосибірської обласної Ради депутатів трудящих. У 1963—1986 роках був членом бюро Новосибірського обласного комітету КПРС[2]. З 1988 по 1999 рік — радник Президії Академії наук СРСР та почесний директор Інституту геології та геофізики Сибірського відділення АН СРСР. Жив у Новосибірську. Помер 24 березня 1999 року. Похований на Південному (Чербузинському) цвинтарі Новосибірська[2]. Наукова діяльністьПрацював у галузі генези вуглеводнів, прогнозу нафтогазоносності, нафтових та газових родовищ. Розробив об'ємно-генетичний метод оцінки прогнозних ресурсів нафти та газу. Одним із перших застосував математичні методи досліджень у геології. Працюючи у Новосибірську, обґрунтував методику пошуків родовищ нафти та газу стосовно умов Сибіру та Далекого Сходу. У 1960 році вперше у світі науково обґрунтував наявність нафти в породах докембрійського періоду, за його участі у 1980-х роках це відкриття підтверджено практикою — нафта в таких породах знайдена у Східному Сибіру. У 1969 році став співавтором відкриття та обґрунтування великих покладів газу у твердому (газогідратному) стані. За його роки роботи було відкрито три нафтогазоносні провінції, десятки родовищ нафти і газу (зокрема найбільші Самотлорське, Федорівське, Правдинське). Основні праці з пошуків та розвідки нафтових та газових родовищ. Серед робіт:
Відзнаки
Вшанування пам'яті
Примітки
Література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia