Семирічна школа

Семирі́чна шко́ла (побутова назва — семирічка), неповна середня загально-освітня школа в УРСР і СРСР для дітей у віці 7-13 років.

За системою єдиної трудової школи в УСРР (1923) семирічними називали ті загально-освітні школи, в яких діти навчалися у двох концентрах: першому (1-4 класи) і другому (5-7 класи).

У 1925—1928 частину семирічних шкіл перетворено у містах на фабричнозаводські (ФЗС), на селі — на школи сільської молоді (ШСМ), пізніше на школи колгоспної молоді (ШКМ).

1934 встановлено неповну середню загальну школу з 1-7 класами, і вона дістала назву семирічної школи (інші роди шкіл: початкова з 1-4 класами і середня (десятирічна) з 1-10 класами).

Кількість семирічних шкіл і учнів у них були у різні роки такі:

Роки	Шкіл	Учнів (у тис.)
1927-1928	2 420	762
1932-1933	8 086	2 937
1940-1941	10 957	2 846
1950-1951	12 951	3 715
1957-1958	10 874	1733

Кількість семирічних шкіл і учнів у них зростала до початку 1950-х років (одночасно зменшувалася кількість початкових шкіл), пізніше вона почала зменшуватися завдяки розвиткові середні (повних) загально-освітніх шкіл. Випускники семирічної школи могли продовжувати освіту у вищих класах середньої школи або у середніх спеціальних і професійно-технічних школах.

Відповідно до «Закону про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (1958) семирічну школу замінила восьмирічна.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.