Тригубів

хутір Тригубів
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район/міськрада	Козівський район
Рада	Вівсянська сільська рада
Вівся, Маковисько, Тригубів на мапі Польської Республіки, 1923 р.
Основні дані
Засноване	25 червня 1870р.
Зняте з обліку	після 1971 року
Географічні дані
Географічні координати	49°23′43″ пн. ш. 25°11′43″ сх. д.^H G O
Карта
Тригубів
Тригубів
Мапа
Тригубів у Вікісховищі

Тригубів (пол. Tryhubowa[1]) — колишній населений пункт, фільварок, польська колонія, хутір, котрий був розташований за 3 км на північний захід від села Вівся, Тернопільської області. Назва хутора походить від особової назви Тригуб — у значенні «людина з трьома губами». Так називали в Україні людину зі «заячою губою». У 1949 р. — 31 двір, 112 жителів, діяла школа; 1952 р. на хуторі — 14 дворів, проживали 81 особа; частина жителів переселені у південні області УРСР[2]. Сьогодні навпроти колишнього хутора розташоване село Маковисько (див. карту). Жителі Вівся та околиць вживають назву Три́бова щодо місцевості, де колись був хутір[3]. Також зустрічається назва Трибів[4].

Історія

Тригубів на польській мапі 1929—1939 рр.

Датою заснування фільварку можна вважати 25 червня 1870р. коли власник маєтку у Козові Генріх Шелінський,дав дозвіл на її заснування[5]. Велика земельна власність у селі Гниловоди, Вівся та фільварку Тригубів (250 га) перед Першою світовою війною належала Ірені Пінінській (Волянській з гербу Приятель) (пол. Irena hr. Wolańska h. Przyjaciel, 1871—1929), її першому чоловікові Александру Пінінському з гербу Яструбець (пол. Aleksander August Erazm Piniński h. Jastrzębiec, 1864—1902)[6] та її другому чоловікові Роберту Лямезану де Салінс (пол. Robert Franciszek Fean Walenty Lamezan de Salins, 1869—1930)[7][1]. В період перебування Східної Галичини у складі Польської Республіки (1918—1939) на фільварок прибули польські колоністи з Мазурів та Західної Галичини.Так почалася нова історія хутору було засновано кружки Kólkо Rolnicze,Союз Стрільців,Союз сільських господинь,Товариство школи людової,Союз осадників.[8]Недалеко існував вже інший фільварок — Маковисько (пол. Kolonia Stanisławczyk)[3]. Мешканець Вівся Григорій Сачик у замітці Моє рідне село так згадує прибуття колоністів в околиці Вівся:[3]

<…> Поява колоністів із західної Галичини стала для села несподіванкою. Недалеко від села був фільварок «Маковисько» та фільварок «Трибова» — обидва розпарцелювали мазурам. Хоча наш селянин дивився «зизом» на чужаків, бо сам був голодний на землю, однак не понизився. <…>

Польський документ 1926 р. «Szkolnictwo polskie w hołdzie narodowi amerykańskiemu na pamiątkę 150 — lecia niepodległości Stanów Zjednoczonych» вказує про тогочасних 54 учнів та 1 вчителя хутора (польської колонії)[9]. Під час радянської окупації західної України з колонії Тригубів (в джерелі — Trybuchowa) більшовиками було депортовано на Сибір 18 польських родин[10]. Тригубів згадується у Літописі УПА, том. 49, Книга 1[11]. У 1971 р. в зв'язку з переселенням жителів хутір остаточно знятий з адміністративного обліку[12].

У червні 2008 р. підписано акт про партнерство між Козівською селищною радою та ґміною Бичина Ключборського повіту Опольського воєводства Польщі. Ініціатором налагодження контактів був депутат сейму, колишній бургомістр Ключборка Станіслав Ракочи, чия родина походить із хутора Трибів[4].

Причини зникнення

Від середини 1940-х до кінця 1980-х в Тернопільській області зменшилась кількість населених пунктів. Якщо в 1946 їх було 1704[13], 1958 — 1056, то в 1987 — 974. Скорочення тривало переважно шляхом об'єднання малих сіл і хуторів з іншими селами або включення їх у межі міст чи смт. У 1946-67 роках на Тернопільщині припинили існування 202 населені пункти внаслідок переселення жителів. На думку тогочасних партійних функціонерів подібні хутірські господарства становили перепону на шляху до запровадження соціалістичних методів господарства та поширення колективізації, що й стало однією з причин ліквідації подібних хуторів[14]. Об'єднання населених пунктів та переселення жителів не завжди були виправданими і доцільними, інколи їх проводили внаслідок політики ліквідації так званих «безперспективних сіл»[15].

Примітки

1. Leskiewiczowa (red.), Janina (1996). Ziemianie polscy XX w. Słownik biograficzny. Część 3 (PDF) (польською) . Warszawa. с. 141. ISBN 83-85490-60-4. Архів оригіналу (PDF) за 9 листопад 2020. Процитовано 20 квітень 2020. {{cite book}}: Недійсний |url-status=no (довідка) [Архівовано 2020-11-09 у Wayback Machine.]
2. Г. Сачик, А. Уніят, М. Федченко (2014). Тернопільщина. Історія міст і сіл. Том 2. Тернопіль: ТзОВ "Терно-граф". с. 440.
3. Лев, Василь (ред.) (1970, 1998). Бережанська земля: історично-мемуарний збірник. 1-й том вийшов у 1970 році (Ню Йорк — Париж — Сидней — Торонто), 2-й — у 1998 (Торонто — Ню Йорк — Сидней — Бережани — Козова), 3-й — у 2006: Комітет «Видавництва Бережани». с. 877. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2020.
4. Ткач, Володимир (2018). Польська національна меншина Тернопільщини: соціально-правовий та культурно-освітній аспекти (кінець ХХ–початок ХХІ ст.) (PDF) (Дисертація). Тернопіль: Тернопільський Національний Педагогічний Університет імені Володимира Гнатюка. с. 155. Архів оригіналу (PDF) за 29 серпня 2021. Процитовано 29 серпня 2021. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
5. Gazeta Lwowska. 1870, nr 148.
6. Aleksander August Erazm Piniński h. Jastrzębiec. geni_family_tree (укр.). Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
7. Jazownik Maria, Jazownik Leszek, Wołczyński Krzysztof (2013). Z Gniłowód do Łężycy (польською) . Zielona Góra: Księgarnia Akademicka. ISBN 978-83-60218-38-9.
8. ДАТО ф.231 оп.2.
9. Szkolnictwo polskie w hołdzie narodowi amerykańskiemu na pamiątkę 150 – lecia niepodległości Stanów Zjednoczonych, Tom nr. 20 (польська) . с. 195.
10. Listowski, Witold (red.) (2012). Ludobójstwo OUN-UPA na Kresach Południowo-Wschodnich T. 4. Dawne Kresy Południowo Wschodnie W Optyce Historycznej i Współczesnej (Seria) (PDF) (польською) . Kędzierzyn-Koźle. с. 221. ISBN 978-83-63999-01-8. Архів оригіналу (PDF) за 3 червня 2021. Процитовано 11 листопада 2020. {{cite book}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 92 (довідка)
11. Ігор Гомзяк, Микола Посівнич (Ред.), Літкоректор: Тетяна Будар (2010). ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ том 49, Книга 1. ТЕРНОПІЛЬЩИНА: “Вісті з Терену” та “Вістки з Тернопільщини” 1943 – 1950. Львів: Благодійний Громадський Фонд “Літопис УПА” ім. Володимира Макара. с. 322. ISBN 978-966-2105-17-9. {{cite book}}: символ зміни рядка в |title= на позиції 39 (довідка)
12. УКРАЇНСЬКА РСР : Адміністративно-територіальний поділ (1973). resource.history.org.ua. с. 785. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
13. Відп. ред. М. Ф. Попівський. (1947). Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ: на 1 вересня 1946 року. Вид. перше / (PDF). Інформайно-статистичний відділ при Секретаріаті Президії Верховної ради Української РСР. – К.: Українське вид-во політичної літератури. Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2018. Процитовано 10 листопада 2020.
14. Волянюк, Інна (2017). Соціолінгвістичні проблеми в ономастиці (на матеріалі ойконімії Північної Тернопільщини ХХ ст.). Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 11 листопада 2020.
15. Ковпак, Л.В. (2010). НЕПЕРСПЕКТИВНІ СЕЛА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ: НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка". с. 728. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 11 листопада 2020.