Транспорт Норвегії
Транспорт Норвегії представлений автомобільним Історія становлення і розвиткуАвтомобільнийЗагальна довжина автошляхів у Норвегії, станом на 2011 рік, дорівнює 93 870 км із твердим покриттям (393 км швидкісних автомагістралей), з яких 75 754 км із твердим покриттям і 18 116 км без нього (51-ше місце у світі)[1]. У 2020 році частка «чистих» електромобілів (BEV), тобто електричних машин без двигуна внутрішнього згоряння (ДВЗ) в Норвегії вперше перевищила половину і досягла 54,3 %.[5]
ЗалізничнийЗагальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 4250 км (41-ше місце у світі), з яких 4250 км стандартної 1435-мм колії (2518 км електрифіковано)[1]. ПовітрянийУ країні, станом на 2013 рік, діє 95 аеропортів (61-ше місце у світі), з них 67 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 28 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):
У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 3 авіапідприємства, які оперують 106 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 12,27 млн осіб[1]. 2015 року повітряним транспортом перевезення вантажів, окрім багажу пасажирів, не здійснювалось[1]. У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 1 гелікоптерний майданчик[1]. Норвегія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — LN, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародною спілкою електрозв'язку (ITU)[1][6]. Аеропорти Норвегії мають літерний код ІКАО, що починається з — EN[1]. ВоднийМорськийГоловні морські порти країни: Берген, Хеугесунн, Молей, Монгстад, Нарвік, Стуре. СПГ-термінали для експорту зрідженого природного газу діють у портах: Камой, Коллснес, Мелкоя; для імпорту — в портах: Фредрікстад, Мосйон. Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 585 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (19-те місце у світі), з яких: балкерів — 55, суховантажів — 105, інших вантажних суден — 5, танкерів для хімічної продукції — 121, нафторудовозів — 12, газовозів — 47, пасажирських суден — 3, вантажно-пасажирських суден — 121, нафтових танкерів — 54, рефрижераторів — 9, ролкерів — 4, автовозів — 49[1]. Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 81 (Бермудських Островів — 24, Канади — 1, Кіпру — 1, Данії — 7, Франції — 5, Ісландії — 2, Литви — 1, Саудівської Аравії — 3, Швеції — 27, Сполучених Штатів Америки — 10); зареєстровані під прапорами інших країн — 974 (Антигуа і Барбуди — 9, Багамських Островів — 186, Барбадосу — 38, Белізу — 2, Бермудських Островів — 5, Бразилії — 3, Канади — 4, Чилі — 1, Коморських Островів — 1, Островів Кука — 8, Хорватії — 2, Кюрасао — 2, Кіпру — 14, Данії — 2, Домініки — 1, Екваторіальної Гвінеї — 1, Естонії — 2, Фарерських Островів — 13, Гібралтару — 46, Гонконгу — 48, Індонезії — 3, Острову Мен — 30, Італії — 6, Ліберії — 38, Лівії — 1, Мальти — 96, Маршаллових Островів — 75, Нідерландів — 19, Панами — 81, Португалії — 2, Сент-Кіттсу і Невісу — 3, Сент-Вінсенту і Гренадин — 13, Сінгапуру — 153, Іспанії — 10, Швеції — 3, Великої Британії — 32, США — 17, Вануату — 1, невстановленої приналежності — 3)[1]. З липня 2019 року водами Норвегії курсує перший лайнер, оснащений гібридним двигуном. Він за потреби перемикається зі звичайного режиму дизельного двигуна на електромотор, що дозволяє на 20 % зменшити викиди вуглецю[7]. РічковийЗагальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден із дедвейтом понад 500 тонн, 2010 року становила 1 577 км (51-ше місце у світі)[1]. ТрубопровіднийЗагальна довжина газогонів у Норвегії, станом на 2013 рік, становила 8839 км; нафтогонів — 3 794 км; інших трубопроводів — 457 км; водогонів — 96 км[1]. Міський громадськийДержавне управлінняДержава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через Міністр транспорту і зв'язку. Станом на 29 грудня 2016 року міністерство в уряді Ерни Солберг очолював Кетіл Солвік-Ольсен[8]. Див. такожПримітки
ЛітератураУкраїнською
Англійською
Російською
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Норвегії
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
