1990 — закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво». Після цього залишився у виші на посаді стажиста-дослідника, писав кандидатську дисертацію, але не захистився[10].
2007 — здобув ступінь кандидата наук із державного управління[11].
Не володів українською мовою[12]. З грудня 2022 року почав частково використовувати українську в інтерв'ю та на сесіях міськради[13].
Робота
З 1989 року обслуговував матчі другої ліги чемпіонату СРСР з футболу як помічник судді. З 1992 року почав залучатися до матчів чемпіонату незалежної України як в якості головного арбітра, так і на позицію судді на лінії. У тому ж році вперше відпрацював на матчі вищої ліги, між одеським «Чорноморцем» та миколаївським «Евісом», у суддівській бригаді під керівництвом Леоніда Бавикіна[14]. Загалом, у вищому дивізіоні українського футболу обслужив 52 матчі як лайнсмен, головним суддею працював лише у першій та другій лігах. Також мав статус арбітра ФІФА, судив матчі Кубка Інтертото та Кубка володарів кубків УЄФА. Закінчив суддівську кар'єру 1998 року.
За словами Ігоря Горожанкіна, який працював арбітром у той же час, Терехов побудував кар'єру у футболі за рахунок зв'язків із функціонером Костянтином Віхровим[15]
У 1997 призначений на посаду голови ради акціонерів, голови правління цього товариства, перейменованого на ВАТ «Харківський завод „Кондиціонер“»[4]. Після того, як Терехов став чиновником, підприємство оформили на його матір Вікторію[10].
З 1999 по 2006 працював начальником управління з питань підприємництва, начальником управління комунального споживчого ринку[4].
У 2007 в місцевих ЗМІ Терехова називали людиною Авакова[16]. Але у 2010 році після звільнення останнього з посади голови ХОДА Терехов перейшов у стан політичних і бізнесових опонентів Авакова — Михайла Добкіна та Геннадія Кернеса[16].
З вересня 2015 обіймав посаду першого заступника міського голови[4].
У 2015 обраний депутатом Харківської міської ради VII скликання, був членом постійної комісії Харківської міської ради з питань планування, бюджету та фінансів[4].
9 грудня2020 обраний секретарем Харківської міської ради[5].
Після смерті Геннадія Кернеса 17 грудня 2020 став виконувачем обов'язків міського голови Харкова[7]. Того ж дня Терехов пообіцяв, що протягом установленого законом терміну (15 днів[7][17]) звернеться до Верховної ради щодо призначення виборів мера Харкова[18]. 30 грудня секретар міськради сказав, що направить це звернення до ВРУ в останній день передбаченого законодавством терміну, 31 грудня[17]. У профільному комітеті Верховної Ради повідомили, що отримали клопотання Терехова 20 січня 2021 року та згодом повідомлять, коли воно буде розглядатися[19].
У травні 2021 пообіцяв, що Харківська міська рада подасть апеляцію на рішення Харківського окружного адміністративного суду, яким було скасовано регіональний статус російської мови в м. Харкові[20]. Але юристи міськради неправильно оформили та невчасно подали документи щодо цього, тому в апеляції було відмовлено[21]. В листопаді 2022 року отримав штраф за використання російської мови у зверненнях до харків'ян[22].
Був зареєстрований кандидатом на виборах мера Харкова 31 жовтня 2021 року[25]. Ввечері 1 листопада голова міської територіальної виборчої комісії Олена Матвієнко оголосила Терехова переможцем мерських виборів[26]. За рекордно низької явки (28,29 %)[27][28] Ігор Терехов за підрахунками виборчкому отримав трохи більше половини (50,66 %) голосів городян, що прийшли на вибори[26]. Наступного дня поліція відкрила кримінальне провадження щодо фальсифікації протоколів на ряді дільниць[29][30] на користь Терехова[30]. На позачерговій сесії міської ради 11 листопада 2021 року склав присягу Харківського міського голови та обійняв цю посаду[31].
5 жовтня 2022 року уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь зробив Терехову зауваження за використання в ефірах російської, однак, змін не відбулося[32].
24 листопада 2022 року уповноважений із захисту державної мови оштрафував Терехова на 3400 грн через використання російської мови в ефірі телемарафону «Єдині новини».[33] У відповідь на це очільник Харкова заявив наступне: «Я вважаю, що сьогодні в нас є зовсім інші справи. Я вважаю, що найголовніше для нас сьогодні — це перемога. Офіційно я буду розмовляти українською. Що стосується мого спілкування з харків'янами — я буду спілкуватися російською»[34][22]. Згодом все ж сказав, що сплатить штраф: «Сплачу штраф. Чи це не горе для Харкова. Якщо треба, щоб Україна перемогла, готовий щодня платити стільки»[35].
29 грудня 2022 року уповноважений з захисту державної мови Тарас Кремінь вдруге наклав на Терехова штраф на 3400 грн за ведення соцмереж мера недержавною мовою[36]. 12 січня 2023 року Терехов оскаржив другий штраф[36]. 18 квітня Київський суд Харкова скасував постанову Кременя про штраф за порушення мовного законодавства, приводом стала відсутність відпису Терехова в протоколі про винесення штрафу[37]. Однак після цього соціальні мережі міського голови стали вестися державною мовою, а згодом визнав, що "війна дуже багато чого змінила, змінила в ментальності і харків'ян, і українців. Сьогодні я вважаю, що потрібно розмовляти українською мовою"[38] .
У декларації за 2019 рік зазначив 6 млн грн готівкових грошей, спільно з матір'ю задекларував дві квартири в Харкові, орендує автомобіль Mercedes-Benz GL 350[11].
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня (2012) «за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Харківської області, вагомі трудові досягнення та високу професійну майстерність»[41]
Орден «За мужність» III ступеня (2022) «за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, мужність і самовіддані дії, виявлені під час організації оборони населених пунктів від російських загарбників»[42]
Гуковський Павло (1767) · Афанасьєв Федір (1768–1778) · Артюхов Петро (1779–1784) · Карпов Артемій (1784–1789) · Павлов Олександр (1790–1791) · Тамбовцєв Олексій (1791–1793) · Анікєєв Андрій (1793–1796) · Бутенко Михайло (1796–1799) · Урюпін Єгор (1799–1805) · Анікєєв Андрій (1805–1808) · Карпов Федот (1808–1811) · Ламакін Василь (1811–1823) · Криворотов Григорій (1823–1828) · Мотузков Антон (1829–1834) • Кузін Кузьма (обраний, але не займав посади) (1835) · Ковальов Дмитро (1835–1837) · Карпов Сергій (1838) · Базилевський Федір (1838–1839) · Климов Андрій (1839–1841) · Гринченков Гавриїл (1841–1843) · Рудаков Федір (1844–1846) · Котляров Михайло (1846–1847) · Рижов Іван (1847–1849) · Рудаков Олексій (1850–1852) · Костюрін Сергій (1853–1858) · Северин Олександр (1859–1861) · Скриннік Олексій (1862–1867) · Шатунов Микола (1867–1870) · Гордієнко Єгор Степанович (1871–1873) · Чєпєлкін Олексій (1874–1875) · Ковальов Олександр (1875–1884) · Фесенко Іван (1884–1891) · Щелков Володимир (1892–1893) · Голенищев-Кутузов Іван Тимофійович (1893–1900) · Погорілко Олександр Костянтинович (1900–1912) · Будберг Роман (1913) · Дорофєєв Микола (1913–1914) · Багалій Дмитро Іванович (1914–1917) · Стефанович Сергій Григорович (1917) · Сіверо-Одоєвський Опанас (1918) · Салтиков Микола Миколайович (1919)
