У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гулий.
Костянтин Макарович Гулий (нар.17 травня1887(18870517), місто ОхтиркаХарківської губернії, тепер Сумської області — розстріляний 15 жовтня1937, Київ) — радянський партійний діяч, голова Харківської міської ради, нарком праці Української СРР. Кандидат в члени ЦК КП(б)У в травні 1924 — грудні 1925 р. Член ЦК КП(б)У в грудні 1925 — травні 1936 р. Член Організаційного Бюро ЦК КП(б)У в грудні 1925 — січні 1934 р.
Біографія
Народився в родині шевця, закінчив міське двокласне училище, працював робітником на різних підприємствах. У робітничому русі брав участь з 1905 р.
Служив у російській імператорській армії, після демобілізації працював робітником, електриком депо Південної залізниці у місті Харкові. З квітня 1917 року — член Залізничного районного комітету РСДРП(б) міста Харкова. У 1918 році очолював Харківську міську раду.
У 1918 році, під час гетьманської Української держави — член підпільного Харківського комітету КП(б)У. Один з організаторів Всеукраїнського страйку залізничників 1918 року на Південній залізниці. У 1919 році — в Червоній армії, брав участь у боротьбі з військами генерала Денікіна.
З 1920 року — перший голова Харківського УЧК профспілки, голова Правління профспілки робітників та службовців Харківського залізничного вузла.
У грудні 1921 — 1922 року — голова Харківської міської ради. З 1922 року — завідувач організаційного відділу Харківського губернського комітету КП(б)У.
У 1923 — 1925 року — голова Харківської губернської ради професійних спілок. З 1925 року — голова Харківської окружної ради професійних спілок, член президії Всеукраїнської ради профспілок.
З 1926 по березень 1927 року — секретар Всеукраїнської ради профспілок.
У березні 1927 — 20 квітня 1932 року — народний комісар праці Української СРР.
У квітні 1932 р. на V пленумі ЦК профспілки залізничників СРСР обраний головою ЦК профспілки робітників залізничного транспорту СРСР та членом Президії ВЦРПС. У вересні 1933 року обраний завідувачем відділу охорони праці ВЦРПС.
У вересні 1933 — 4 березня 1935 року — секретар ВЦРПС СРСР.
До липня 1937 року — директор Київського заводу лабораторного обладнання.
У 1937 р. виключений із партії, 29 липня 1937 року заарештований, засуджений і 15 жовтня 1937 р. розстріляний. Реабілітований у квітні 1957 р.
Гуковський Павло (1767) · Афанасьєв Федір (1768–1778) · Артюхов Петро (1779–1784) · Карпов Артемій (1784–1789) · Павлов Олександр (1790–1791) · Тамбовцєв Олексій (1791–1793) · Анікєєв Андрій (1793–1796) · Бутенко Михайло (1796–1799) · Урюпін Єгор (1799–1805) · Анікєєв Андрій (1805–1808) · Карпов Федот (1808–1811) · Ламакін Василь (1811–1823) · Криворотов Григорій (1823–1828) · Мотузков Антон (1829–1834) • Кузін Кузьма (обраний, але не займав посади) (1835) · Ковальов Дмитро (1835–1837) · Карпов Сергій (1838) · Базилевський Федір (1838–1839) · Климов Андрій (1839–1841) · Гринченков Гавриїл (1841–1843) · Рудаков Федір (1844–1846) · Котляров Михайло (1846–1847) · Рижов Іван (1847–1849) · Рудаков Олексій (1850–1852) · Костюрін Сергій (1853–1858) · Северин Олександр (1859–1861) · Скриннік Олексій (1862–1867) · Шатунов Микола (1867–1870) · Гордієнко Єгор Степанович (1871–1873) · Чєпєлкін Олексій (1874–1875) · Ковальов Олександр (1875–1884) · Фесенко Іван (1884–1891) · Щелков Володимир (1892–1893) · Голенищев-Кутузов Іван Тимофійович (1893–1900) · Погорілко Олександр Костянтинович (1900–1912) · Будберг Роман (1913) · Дорофєєв Микола (1913–1914) · Багалій Дмитро Іванович (1914–1917) · Стефанович Сергій Григорович (1917) · Сіверо-Одоєвський Опанас (1918) · Салтиков Микола Миколайович (1919)