У 1905—1912 рр. навчався у кам'янецькому технічному середньому училищі (закінчив із золотою медаллю) та одночасно відвідував курси місцевої художньо-промислової школи, де отримав знання з малювання та мистецтвознавства. Разом з батьком влаштовував експедиції до різних куточків Поділля.
Навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі (1912–1917; закінчив із золотою медаллю), після закінчення, на хвилі тогочасних подій в Україні, подався до Києва і влаштувався асистентом на катедрі Архітектурного інституту. Однак, з наближенням до Києва більшовицьких військ, вимушений був повернутися до Кам'янця-Подільського.
Від 1918 року займається викладацькою справою у новоствореній кам'янецькій Українській гімназії (входила до складу Українського державного університету), а також очолює Шкільний будівельний відділ Подільської губернської управи МВС УНР. Згодом Січинського обирають на посаду секретаря Подільського товариства «Просвіта». 17 листопада 1918 року як делегат від Поділля бере участь в Українському Конгресі. Також, у Кам'янець-Подільському державному українському університеті, слухає лекції з історії України, історії світового та українського мистецтва.
Восени, на кошти місцевої «Просвіти», засновує і стає редактором тижневика «Життя Поділля», а з березня 1919 р. передає свої повноваження М. Грушевському. Втім, з від'їздом обох за кордон, спільна справа занепадає. За кордоном Січинський продовжує співпрацювати з Київським архітектурним інститутом, займається наповненням його архітектурної бібліотеки.
Публіцистична діяльність Володимира Січинського починається статтею проблематики сільського громадського будівництва, історичними нарисами про Кам'янець-Подільський («Життя Поділля», 1919 р.), рецензією на виставу театру М. Садовського (Кам'янець-Подільський).
1919 р. за призначенням МЗС УНР стає кур'єром Української республіканської капели, що вимушено переїхала до Кам'янця. Разом з капелою подорожує містами Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії, Бельгії, Голландії та Німеччині. В столиці останньої, у місцевій Російській православній церкві, 21 липня 1920 р. Володимир Січинський одружується з хористкою капели — Михайлиною Орисік, що була родом зі Львова.
1920 р., з припиненням існування УНР, завершується і дипломатична місія Січинського, капела розпадається на групи і разом з однією з них (хор О. Приходько) він прямує до Закарпаття. З часом повертається до Кам'янця, але захоплення останнього більшовиками змушує його перебратись до Львова, що тоді перебував у складі Польщі.
Січинський-архітектор шукав органічного зв'язку між новими засобами будівництва й українськими стилями минулого, особливо княжої доби і бароко. За його проектами побудовані церкви: мурована в Михайлівцях (1933–1934; наближена до старих чернігівських храмів), дерев'яна в с. Комарниках (1937) — обидві на Пряшівщині, у Виппені біля Нью-Йорку (1949), в Порто-Уніон у Бразилії (1951), православний собор у Монреалі(Канада, кінець 1950-х pp.) та ін.
Собор святої Софії, Монреаль, Канада
Січинський — творець низки оригінальних надгробків, у яких використовував народні форми багатораменних хрестів. Як книжковий графік оформив понад 70 власних і чужих видань. Систематично вивчав і опрацьовував різні ділянки українського мистецтва та художнього промислу.
Надмогильний пам'ятник на могилі Володимира Січинського і Михайлини Орисік. Цвинтар Саут-Баунд-Брук
