Нижче наведено список типів планет за їх масою, орбітою, фізичним і хімічним складом або за іншою класифікацією.
IAU визначає, що планета в Сонячній системі має обертатися навколо Сонця, мати достатню масу, щоб набути гідростатично рівноважної форми (близької до еліпсоїда), і розчистити свої околиці від інших подібних тіл. Нині не існує загальноприйнятого визначення екзопланет.
Масивна планета. Найчастіше складаються в основному з «газів» (водень і гелій) або «льоду» (летких речовин, таких як вода, метан та аміак). Також можуть складатися переважно з гірських порід, що називаються Мегаземлю. Незалежно від об'ємного складу, планети-гіганти зазвичай мають товсті атмосфери з водню та гелію.
Планетне тіло розміром менше Меркурія, але більше Церери. Термін, який не вживається в астрономічною спільнотою, введений Айзеком Азімовим. Якщо припустити, що «розмір» визначається лінійним розміром (або об'ємом), мезопланети повинні бути приблизно від 1000 до 5000 км у діаметрі.
Відомі як «газовий карлик» або «перехідна планета». Планета масою до 10 мас Землі, але менша за Уран і Нептун. Мінінептуни мають товсту воднево-гелієву атмосферу, ймовірно, з глибокими шарами льоду, гірських порід або рідких океанів (з води, аміаку, суміші обох або більш важких летючих речовин).
Або коричневий карлик — об'єкт розміром більший за планету, але менший за зорю — який утворився в результаті процесів, які зазвичай формують планети, — або субкоричневий карлик, об'єкт менший за коричневий карлик, який не обертається навколо зорі.
Позасонячна планета з масою більшою за земну, але значно меншою за масу менших газових гігантів Сонячної системи Урана і Нептуна, які мають 14,5 і 17,1 маси Землі відповідно.
Планети з орбітою, яка потрапляє в екозону зірки. Назва походить від казки «Златовласка і три ведмеді», в якій маленька дівчинка вибирає з наборів із трьох предметів, ігноруючи надто екстремальні (великі чи маленькі, гарячі чи холодні тощо), і обирає той, що посередині, який «в самий раз».
Клас екзопланет, характеристики яких подібні до Юпітера, але мають високі показники температури поверхні, оскільки обертаються дуже близько — приблизно від 0,015 та 0,5 а.о. (2,2×106 та 74,8×106 км) до своїх батьківських зір, тоді як Юпітер обертається навколо Сонця на відстані 5,2 a. о. (780×106 км), що спричиняє низькі температури на поверхні.
Позасонячні планети на орбіті поблизу своєї зорі (зазвичай на відстані менше однієї астрономічної одиниці) з масою, подібною до маси Урана або Нептуна.
Планети на орбіті інших планет. Повідомлялося про відкриття пари коорбітальних екзопланет, але пізніше це повідомлення було відкликане.[2] Варіантом є троянська планета газового гіганта поблизу своєї зірки.
За складом
Художнє вираження планети COROT-7b (на передньому плані), ймовірно, екзопланета з лави
Позасонячна планети, які обертаються поблизу своєї материнської зорі. Очікується, що більшість хтонічних планет — газові гіганти, атмосферу яких зняли, залишивши тверде ядро.
Теоретичні планети, які можуть утворитися внаслідок втрати маси білим карликом малої маси. Передбачається, що гелієві планети мають приблизно такий же діаметр, як і воднево-гелієві планети та тієї ж маси.
Планети-гіганти, що складаються в основному з «льодів» — летких речовин, важчих за водень і гелій, таких як вода, метан і аміак — на відміну від «газів» (водню і гелію).
Великі планетарні ембріони, які виникають в протопланетних дисках і зазнають внутрішнього плавлення для створення диференційованих внутрішніх частин. Вважається, що протопланети утворюються з планетезималей кілометрового розміру, які гравітаційно притягуються одна до одної і стикаються.
Гіпотетичні планети у вигляді тороїда або пончика.
Примітки
↑ Чотири внутрішні планети, або планети земної групи, мають щільні, скелясті структури, мало супутників або взагалі не мають, та не мають системи кілець. Вони складаються в основному з тугоплавких мінералів, таких як силікати, які входять до складу кори та мантії, і металів, таких як залізо та нікель, які входять до складу ядра. Три з чотирьох внутрішніх планет (Венера, Земля і Марс) мають атмосферу, достатню для створення погоди; усі мають ударні кратери та тектонічні особливості поверхні, такі як рифтові долини та вулкани. Термін «внутрішні планети» не слід плутати з «нижніми планетами», який позначає лишк ті планети, які ближче до Сонця, ніж Земля (тобто, Меркурій і Венера).
↑Терміни «нижня планета» та «вища планета» спочатку використовувалися в геоцентричній космології Клавдія Птолемея, для визначення «нижчих» планет (Меркурій і Венера), епіцикл яких залишався колінеарним із Землею та Сонцем, у порівнянні з «вищими» планетами (Марс, Юпітер і Сатурн).
Stern, S. A. & Levison, H. F. (2002). Regarding the criteria for planethood and proposed planetary classification schemes. У Edited by H. Rickman (ред.). (as presented at the XXIVth General Assembly of the IAU - 2000 [Manchester, UK, 7 - 18 August 2000]). Т. 12. San Francisco, CA: Astronomical Society of the Pacific. с. 205—213. Bibcode:2002HiA....12..205S. ISBN1-58381-086-2http://adsabs.harvard.edu/full/2002HiA....12..205S. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано |work= (довідка)
