Синтетичний чавун

Синтети́чний чаву́н — чавун, виплавлений зі сталевих відходів з додаванням вуглецевмістних матеріалів (коксика тощо) і феросиліцію. Виплавляється у електропечі, на відміну від доменного чавуну, що його виплавляють у доменній печі. Для отримання легованого синтетичного чавуну в шихту вводять потрібні феросплави.

Використовується для виробництва фасонного литва.

Історія

Почали отримувати синтетичний чавун у 60-х роках 20 століття у електричних печах зі сталевих відходів з додаванням карбюризаторів. Тоді було виявлено, що такий чавун має високі механічні властивості при пластинчастій формі графіту[1].

Вперше в СРСР технологію плавки синтетичного чавуну в індукційних печах промислової частоти було впроваджено у виробництво на Каунаському ливарному заводі «Центроліт» (лит. Kauno ketaus liejykla^[lt]) у 1964—1965 роках. Економічний ефект від впровадження тоді становив 5 мільйонів карбованців. Після досліджень було встановлено, що синтетичний чавун може у більшості випадків замінити низьколеговані чавуни для верстатних та інших виливків. Процес виробництва синтетичного чавуну було впроваджено на багатьох підприємствах СРСР[2].

Література

• Шумихин В., Лузан П., Жельнис М. Синтетический чугун — К.: Наукова думка, 1971. — 158 c. (рос.)

Посилання

1. Чугун // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
2. Наука и техника в Литовской ССР: хроника 1940—1985. — Вильнюс: Мокслас, 1985. Стр.89-90. (рос.)