|
Сигеткьоз
Сигеткьоз (угор. Szigetköz), також (Малий) Житній острів (Kis-Csallóköz, словац. Malý Žitný ostrov), Малий Шютт[1] (нім. Kleine Schüttinsel) — річковий острів у Північно-Західній Угорщині, на низовині Кішальфельд[2]. Розтягнутий більш ніж на 50 км уздовж кордону зі Словаччиною, навпроти середини словацького Великого Житнього острова[1]. Обмежений Дунаєм та його правобережним рукавом Мошоні-Дуна (Мошонський Дунай), який відгалужується в Чуново та Дунакіліті[en] і впадає біля села Венек[en]. У Мошоні-Дуна біля міста Мошонмадяровар впадає Лейта, а біля міста Дьєр — Раба[3][4][5]. Острів наносний[6], виник з алювію річок Дунай і Раба[2][7]. Площа — 375 км2[7]. Найбільший острів Угорщини[7]. Адміністративно належить до медьє Дьєр-Мошон-Шопрон. У минулому належав до комітатів Мошон і Дьєр Угорського королівства[1]. Популярне місце пішохідного та велосипедного туризму, а Мошоні-Дуна — водного туризму (сплаву на байдарках та каное)[7]. ЕтимологіяСкладне слово Сигеткьоз складається з угорських слів «сигет» (sziget) — «острів» і «кез» (köz) — «міжріччя». У староугорській мові складне слово з останньою частиною «кез» типологічно входить у дві групи: 1) загальна назва зі значенням «вода» (víz), «річка» (folyó) і «міжріччя», наприклад, Токьоз (Tóköz), Візкьоз (Vízköz), 2) загальна назва цієї води та член «кьоз». Це слово зазвичай застосовують для позначення досить великих просторів, обмежених однією великою і однією маленькою річками, і цей географічний простір носить завжди назву меншої річки, що впадає у велику. До таких слів відноситься Чаллокьоз (Csallóköz), Вагкьоз (Vágköz), Темешкьоз[hu] (Temesköz)[8]. Назва Сигеткьоз буквально означає «острів між»[9]. ФлораЯвляє собою типову заплаву з невеликими піщаними пасмами. У Середньовіччі тут переважали заплавні ліси. Нині — переважно сільськогосподарський ландшафт[10]. Відрізняється родючим алювіальним ґрунтом. Однорідні луково-чорноземні ґрунти формуються тут на дренованих піщано-галькових відкладах Дунаю та його правих приток. Особливо сприятливий для землеробства[6] від посівів жита (пшениці)[2]. Овочівництво спеціалізується на вирощуванні капусти та перцю. Залишки початкової рослинності представлені переважно чагарниками та вербовими лісами (вербняками) у тимчасово затоплюваній частині вздовж Дунаю та листяними лісами у високій частині вздовж Мошоні-Дуна та в районі села Дунасигет[en]. Для листяних лісів характерні дуб звичайний, ясен звичайний, рідше зустрічається вільха сіра. На луках ростуть рослини з триби орхідних підродини орхідних, таких родів як зозулинець, комашник, булатка, а також вужачка. На піщаних пасмах часто зустрічаються невеликі конвалієві діброви[hu], наприклад, біля поселень Райка, Дунакіліті[en], Кімле[en], Гедервар[en], Ашваньраро[en]. В лісах ростуть купина, чистець лісовий, фіалка запашна і горобейниця пурпурово-синя. Тільки в лісі біля Галасі[en] підлісок у стані, близькому до природного[10]. Реліктові заплавні ліси трапляються невеликими ділянками. До них відносяться вербняки біля сіл Маріакальнок[en], Дунакіліті[en], Гедервар[en], Кізбайч[en]. Рідше трапляється вільховий ліс[10]. Водні рослини, болотна та болотно-лукова рослинність поширена в затонах. Серед аерогідатофітів — Ranunculus fluitans, який в Угорщині зустрічається тільки на Сигеткьозі, навпроти Мошонмадяровара на березі Мошоні-Дуна, глечики жовті, плавун щитолистий[10]. Великі очеретяні болота і пов'язані з ними високотравні луки. Реліктові осокові луки рідкісні[10]. Тваринний світРайон Сигеткьозу є важливим нерестовищем на угорській ділянці Дунаю[10]. На Сигеткьозі мешкають 206 видів птахів, що становить 57 % пташиної фауни Угорщини. З них 166 видів перебувають під охороною. Гніздяться 134 види[10]. На Сигеткьозі мешкає полівка економка — релікт льодовикового періоду. Зустрічається олень благородний, рідше — козулі, у великій кількості — кабан[10]. Ландшафтний заповідник Сигеткьоз1987 року рада медьє Дьєр-Мошон-Шопрон створила ландшафтний заповідник Сигеткьоз[hu] (Szigetközi Tájvédelmi Körzet) площею 9681,7 га, з яких охороняється 1426,6 га. Охорона була викликана також будівництвом гребель Габчиково — Надьмарош. 1989 року Угорщина призупинила будівництво. Чехословаччина в односторонньому порядку вирішила продовжити будівництво. 1991 року Угорщина заявила про денонсацію договору 1977 року. 1993 року Словаччина та Угорщина звернулися до Міжнародного суду ООН. У ході судового процесу Угорщина заявила, що проєкт призвів би до значного падіння рівня підземних вод у районі Сигеткьоз[11]. Належить до національного парку Фертьйо-Ханшаг[10]. Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
