uk %D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B4%D1%8E%D0%BA %D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%8C %D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Сердюк Лесь Олександрович
Сердюк Лесь Олександрович
	Лесь Сердюк
	Лесь Сердюк
Інші імена	Олександр Сердюк
Народився	14 жовтня 1940; Харків, Українська РСР, СРСР
Помер	26 травня 2010 (69 років); Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українець
Громадянство	СРСР; Україна
Діяльність	актор театру, кіноактор
Alma mater	Харківський державний театральний інститут
Заклад	Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка, Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, Кіностудія ім. О. Довженка і Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Діти	2: донька Анастасія Буніна Син Лесь Сердюк
IMDb	ID 0784928
	Нагороди та премії
	Приз за найкращу чоловічу роль (МКФ у Карлових Варах)d (1988)
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сердюк.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Сердюк Олександр.

Лесь (Олекса́ндр) Олекса́ндрович Сердю́к (* 14 жовтня 1940, Харків, Українська РСР — † 26 травня 2010, Київ, Україна) — український актор. Заслужений артист УРСР (1982). Народний артист України (1996). У російській фільмографії знаний як Олександр, адже ім'я Лесь (названий на честь Курбаса) було надто «націоналістичним».

Життєпис

Народився 14 жовтня 1940 року у Харкові у сім'ї українського актора Олександра Сердюка і оперної співачки Анастасії Левицької.

1961 року закінчив Харківський театральний інститут.

У 1961—1964 — актор Харківського театру драми ім. Т. Г. Шевченка, у 1964—1965 — Ризького ТЮГу, в 1966—1970 — Київського академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, з 1970 — Київської державної кіностудії ім. О. Довженка.

Із 2008 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Дебютував у кіно 1965 року. Перший фільм — «Загибель ескадри» (1965), де знявся разом зі своїм батьком. Загалом актор знявся в понад 90 фільмах. Серед останніх «Пригоди на хуторі біля Диканьки» (2008), «Від любові до кохання» (2008), «Мамай» (2003). Остання робота, в якому глядачі могли бачити Леся Сердюка — фільм «Тарас Бульба» російського режисера В. Бортка, у стрічці Сердюк зіграв козака Товкача.

За роль у фільмі «Солом'яні дзвони» (1987) у 1988 році отримав приз за найкращу чоловічу роль на фестивалі у Карлових Варах.

Останньою роллю в театрі став спектакль «Остання стрічка Креппа».

Викладач акторської майстерності в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.

Одружувався кілька разів. Першою дружиною була акторка Ірина Буніна, з якою має спільну доньку — Анастасію Буніну, що теж стала акторкою.^[1]

Помер 26 травня 2010 року у віці 69 років у Києві через рак легень, який в актора було виявлено навесні 2009 року^[2]. Він проходив курс хімієтерапії в Києві, але безуспішно. Був похований 28 травня на Байковому кладовищі^[3]^[4].

Фільмографія

Фільми, у яких знімався
фільм	рік	роль
Загибель ескадри	1965	Кобаха полковник
Їх знали тільки в обличчя	1966	Беллавіста
Дві смерті (к/м фільм)	1967	Петро
На Київському напрямку	1967	Бурмістенко
Експеримент доктора Абста	1968	Бруно Горріта
Мир хатам — війна палацам	1970	Шерстюк
Сеспель	1970
В'язні Бомона	1970	Михайло
Хліб і сіль	1970	Мар'ян Поляруш
Жива вода	1971	Антон Дем'янович (роль озвучив актор Павло Морозенко)
Зоряний цвіт	1971	Трохим Ковальчук
Інспектор карного розшуку	1971	«Циган» Шарун Олексій Михайлович
Море нашої надії	1971	Єгор Гай
Адреса вашого дому	1972	Іван Безсмертний
Лаври	1972	Токовий
Нічний мотоцикліст	1972	Савченко
Абітурієнтка	1973	батько Галі Гриценко
Як гартувалась сталь	1973	Саломига
Вогонь	1973	Свирид
Чорний капітан	1973	Осип Забурунний
Сполох	1973
Рейс перший, рейс останній	1974	Іван
Важкі поверхи	1974	Дев'ятов
Буран	1975
Я — Водолаз-2	1975	Слава Савченко
Карпати, Карпати ...	1976
Дума про Ковпака	1976	Гулявий
Свято печеної картоплі	1976
В ніч на 20-е	1976
Народжена революцією	1974-77	старшина Громов (роль озвучив актор Павло Морозенко)
Любов і лють	1978
Наталка Полтавка	1978	Микола
Вавилон XX	1979	Данько
Поїзд надзвичайного призначення	1979	Степан
Чекаю і сподіваюсь	1980
Від Бугу до Вісли	1980	Москаленко
Біля чортового лігва	1980	Балабан
Два дні у грудні	1981
Така пізня, така тепла осінь	1981	Мелентій і Іван Мелентієвич
Під свист куль	1981
Бій на перехресті	1981	Муксун
Зустріч у високих снігів	1981	Костянтин Зубов
Зоряне відрядження	1982	Василь
Подолання	1982
Раптовий викид	1983	Олександр Тригорін
Легенда про княгиню Ольгу	1983	Святослав
Провал операції «Велика ведмедиця»	1983	Рен
Добрі наміри	1984
І чудова мить перемоги	1984
Батальйони просять вогню	1985
Вечорниці	1985
Вина лейтенанта Некрасова	1985
Поклонись до землі	1985
Жменяки	1985
Джура — мисливець з Мін-Архара	1987	Максимов
Піддані революції	1987	Опанасенко
Поки є час	1987	Йован
Солом'яні дзвони	1987	Василь Вільгота
Гори димлять	1988	Мартин
Марія (документальний фільм)	1988
На прив'язі біля злітної смуги	1989
Годинникар і курка	1989
Далі польоту стріли	1990
Мої люди	1990
Небилиці про Івана	1990
Не відстріляна музика	1990	Валерій
Яри	1990	козак Єршов
Дике поле	1991	Кінь-Голова
Люк	1991	запорожець
Подарунок на іменини	1991
Амерікен бой	1992	Офіціант «Зодіаку»
Догори ногами	1992	Жебрак
По-модному	1992
Гетьманські клейноди	1993
Місяцева зозулька	1993	Коля-рибалка
Партитура на могильному камені	1995
Страчені світанки	1996
Операція «Контракт»	1997	полковник Герасименко
Роксолана 1. Настуня	1997	Касим-паша
Роксолана 2. Кохана дружина Халіфа	1997	Касим-паша
Козача бувальщина	1999	Кость Верболіз
Молитва за гетьмана Мазепу	2001	гетьман Самойлович
Слід перевертня	2001	Опанас
Лялька	2002	Дворцов
Мамай	2003
Таємниця «Святого Патрика»	2006	Федір Соломатін
Міни у фарватері	2008	доглядач маяка
Від любові до кохання	2008	дід Тарас
Пригоди на хуторі біля Диканьки	2008	Бурлюк
Тарас Бульба	2009	Дмитро Товкач

Вшанування

У Харкові у 2016 році в рамках декомунізації з'явилась вулиця Леся Сердюка.

У Києві в грудні 2022 році безіменному скверу на вулиці Кубанської України, 27-31 у Деснянському районі надано ім'я Леся Сердюка^[5].

Звання та нагороди

Заслужений артист УРСР (1982).
Народний артист України (1996)^[6]
Член-кореспондент Академії мистецтв України (1997)^[7]
Приз за найкращу чоловічу роль в фільмі «Солом'яні дзвони» на МКФ в Карлових Варах (1988, Чехословаччина).

Примітки

↑ Лесь Сердюк: життя, мов кінострічка. Порадниця (укр.). 13 жовтня 2020. Процитовано 5 листопада 2024.
↑ Прощавай, козаче! — День
↑ Биография. Сердюк Лесь (Александр) Александрович. Архів оригіналу за 21 липня 2010. Процитовано 5 липня 2010.
↑ Київ попрощався з Лесем Сердюком. — Український національний портал АРАТТА. Архів оригіналу за 2 вересня 2010. Процитовано 5 липня 2010.
↑ П’ять скверів, дві вулиці та одна площа у Києві отримають нові назви. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 3 серпня 2023.
↑ Указ Президента України від 22 серпня 1996 року № 757 [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.].
↑ Сердюк Олександр Олександрович — Академія мистецтв України. Архів оригіналу за 6 лютого 2011. Процитовано 5 липня 2010. [Архівовано 2011-02-06 у Wayback Machine.]

Посилання

Сердюк Олександр Олександрович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Сердюк Лесь Олександрович

Сердюк Лесь Олександрович на сайті DzygaMDB
Містичне «Одруження» Сердюка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] Україна Молода
Сердюк Лесь Український формат
Сердюк Лесь sound.ucoz.ua

[1] Лесь Сердюк: життя, мов кінострічка. Порадниця (укр.). 13 жовтня 2020. Процитовано 5 листопада 2024.

[2] Прощавай, козаче! — День

[3] Биография. Сердюк Лесь (Александр) Александрович. Архів оригіналу за 21 липня 2010. Процитовано 5 липня 2010.

[4] Київ попрощався з Лесем Сердюком. — Український національний портал АРАТТА. Архів оригіналу за 2 вересня 2010. Процитовано 5 липня 2010.

[5] П’ять скверів, дві вулиці та одна площа у Києві отримають нові назви. Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 3 серпня 2023.

[6] Указ Президента України від 22 серпня 1996 року № 757 [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.].

[7] Сердюк Олександр Олександрович — Академія мистецтв України. Архів оригіналу за 6 лютого 2011. Процитовано 5 липня 2010. [Архівовано 2011-02-06 у Wayback Machine.]

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]