Внесений до бази Миротворець[8] за свідоме порушення Державного кордону України з метою проникнення в захоплений російськими окупантами Крим, а також на територію України на Донбасі[9]. Також співпрацював з проросійськими терористичними організаціями[10], брав участь у пропагандистських заходах Росії (країна-агресор) проти України, а також у спробах легалізації анексії АР Крим. Фінансував терористичні і сепаратистські сили на Донбасі[11].
Народився 15 квітня1966 року в Курську. Батько — литовець, мати — болгарка, родом з Молдавської РСР. Болгарською мовою не володів, а литовську мову добре знав в дитинстві, тому що батько Вітаутас часто на літо відвозив сина в Каунас, де жила його мати (бабуся Сергія, Данута)[12].
У 1980 році разом з родиною переїхав до міста Саратова[13].
Після звільнення в запас, у 1988 році, в званні старшини першої статті, повернувся до Саратова. Більше десяти років працював актором у Саратовському театрі юного глядача ім. Ю. П. Кисельова (ТЮГу)[15]. Був одружений на Ельвірі Ігорівні Даниліній (нар. 29 вересня 1965), уродженці Саратова, актрисі, випускниці Саратовського театрального училища, артистці Саратовського державного академічного театру драми[13].
У 2001 році в Москві закінчив режисерський факультет РАТІ (ГІТІСа) (курс професора Петра Фоменка). Після випуску з РАТІ поставив у Москві п'єсу «Двадцять сім» Олексія Слаповського — ця вистава брала участь в одному з фестивалів «Балтійський дім». Згодом поставив виставу «Від червоного щура до зеленої зірки» за п'єсами О. Слаповського в Омському «П'ятому театрі». Пускепаліс і Слаповський — постійні співавтори, Сергій Пускепаліс неодноразово ставив вистави за його п'єсами[13].
Працював режисером у Самарському театрі «Понеділок». З травня 2003 по 2007 рік — головний режисер Магнітогорського драматичного театру ім. Олександра Пушкіна. З 2007 року — режисер-постановник Московського театру-студії п/к Олега Табакова. З червня 2009 по лютий 2010 року — головний режисер Російського державного академічного театру драми ім. Федора Волкова (Ярославль)[16][17].
Для постановок вистав Сергій Пускепаліс запрошувався драматичними театрами Росії.
У кіно знімався з 2003 року. Перша роль була епізодичною — в художньому фільмі режисера Олексія Учителя «Прогулянка» (2003). З кінорежисером Олексієм Попогребським познайомився, коли приїхав на зйомки фільму «Коктебель» (2003), в якому знімався його син — Гліб Пускепаліс (нар.. 5 липня 1992, Желєзноводськ). Пізніше Попогребський запросив Сергія на головні ролі у фільмах «Прості речі» (2006) та «Як я провів цього літа» (2010)[13].
У 2015 році на кінофестивалі «Золотий абрикос» в Єревані відбулася прем'єра фільму «Клінч», який Сергій Пускепаліс зняв як кінорежисер. Це екранізація п'єси Олексія Слаповського, яку Пускепаліс ставив в Уфі[18].
4 грудня 2018 року призначений заступником художнього керівника МХАТ ім. Горького по творчій роботі[19][20].
У лютому 2020 року, на установчому з'їзді партії «За Правду» був обраний заступником її голови[21]. У лютому 2021 року став членом Центральної Ради партії «Справедлива Росія — за правду» після об'єднання цих партій[22][23].
Смерть
20 вересня 2022 року загинув у ДТП в Ярославській області. Автомобіль Ford Transit, в якому актор їхав, рухаючись по трасі M-8, вилетів у зустрічну смугу і врізався у вантажівку. Актор і водій мікроавтобуса загинули, водій вантажівки отримав поранення[24].
Незважаючи на неодноразові пропозиції зніматися у фільмах західного виробництва, принципово відмовлявся незалежно від розміру гонорару, мотивуючи свою позицію неприйнятним, з його точки зору, зображенням росіян у кінематографі західних країн[26].
2018 — Жовте око тигра — Михайло Гаврилович Звягінцев, полковникКДБ СРСР, батько Сергія Звягінцева, чоловік Ганни Миколаївни Звягінцевої
2019 — Шифр — Костянтин Іванович Проскурін, майор (у 1-му сезоні), підполковник (у 2-му сезоні), слідчий МУРа
2019 — А у нас у дворі… 2 — Володимир Сергійович Кальоний, відставний поліцейський, колишній слідчий з особливо важливих справ
2019 — Серце Парми — Полюд
2019 — Холодні берега — Борис Вікторович Новинський
2019 — Одеський пароплав — Міша, брат Тані
2019 — Алекс Лютий — Єгор Романович Сухарєв, полковник, слідчий спецвідділу МВС СРСР по розшуку військових злочинців (у 1975 році), батько філолога Олени Сухарєвої
2013 — приз за найкращу чоловічу роль XIX російського кінофестивалю «Література і кіно» у Гатчині за роль у фільмі «І не було краще брата»[34]
2014 — приз Асоціації продюсерів кіно і телебачення у номінації «Найкращий актор телевізійного фільму / серіалу» (за роль Івана Мітіна в серіалі «Крик сови»).
2015 — приз за найкращу режисерську роботу («Клінч») на фестивалі «Амурська осінь» у Благовєщенську[35]
2016 — приз за найкращий дебют і приз преси на кінофестивалі «Віват кіно Росії!» у Санкт-Петербурзі (фільм лКінч")[36]
↑Денис Корсаков (1 березня 2013). Сергей Пускепалис: «Больше я не забиваю свою фамилию в поисковике». Мужской журнал «GQ». Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. Пускепалис до сих пор носит нерусифицированное отчество Витауто … На самом деле отца звали Витаутас, с ударением на первом слоге
↑ абвгдежВасилий Зимин (22 квітня 2010). Сергей Витауто Пускепалис. Биография. Сайт «Культура Саратова» // saratov-kultura.ru. Процитовано 6 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Дмитрий Львов (9 вересня 2000). Грех режиссуры. Газета «Волжская коммуна» // ponedelnik.ru. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 6 травня 2013.