Сердюк Олександр Іванович

Олександр Іванович Сердюк
Народився27 червня 1900(1900-06-27)
Бзів
Помер14 грудня 1988(1988-12-14) (88 років)
Харків, УРСР
ПохованняМіське кладовище № 2
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьактор, кіноактор, театральний режисер, викладач університету
Alma materДержавний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
Відомі учніАнтонов Володимир Іванович
ЗакладХарківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського, Березіль[1], Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка і Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка[2][3]
Роки діяльності1919 — 1970
ПартіяКПРС[4]
IMDbID 0784924
Нагороди та премії
Народний артист СРСР Сталінська премія Сталінська премія Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сердюк.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сердюк Олександр.

Серд́юк Олексáндр (Лесь) Іванович (27 червня 1900, с. Бзів, Баришівський район, Київська область — 14 грудня 1988, Харків) — український актор театру (героїчного й характерного плану) та кіно. Лауреат Сталінської премії (1947, 1948).Народний артист СРСР (1951). Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, медалями.

Батько актора Леся Сердюка.

Життєпис

Олександр Сердюк народився 27 червня 1900 року в селі Бзів (нині Баришівський район, Київська область), у селянській родині.

Закінчив Державний музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка (1919).

Дебютував у Театрі імені Тараса Шевченка (Київ, 1919–1922). У 1922–1934 — у театрі «Березіль».

Як режисер відтворив виставу «Березоля» — «Сава Чалий».

З 1934 — у Харківському театрі ім. Шевченка (його мистецький керівник — 1957–1962).

З 1958 р. — професор Харківського театрального інституту (тепер Університет мистецтв).

Похований на міському кладовищі в Харкові (надгробок В. Литвинова).

Йому присвячено фільми: «Зустріч із собою» (1968, Харківська студія телебачення), «Харків Леся Сердюка» (1995, телестудія «Ніка-Арс»).

Найкращі ролі

Том Кіттлінґ («Секретар Профспілки» за Л. Скатом), Барон («Жакерія» за П. Меріме), граф Шарль («Євгенія Гранде» за О. Бальзаком), Клавдій («Гамлет» В. Шекспіра); в укр. репертуарі: Сава Чалий (в однойменній драмі І. Карпенка-Карого), Мокій («Мина Мазайло» М. Куліша), Командор («Камінний господар» Л. Українки), Микита («Ярослав Мудрий» І. Кочерги), Богун, Кобза («Богдан Хмельницький», «Загибель ескадри» О. Корнійчука) та ін.

Зіграв у кіно ролі: Семена Неживого («Коліївщина», 1933), поміщика Свічки («Прометей», 1936), Назара («Назар Стодоля», 1937), Андрія («Запорожець за Дунаєм», 1937), воїна-поета («Українські мелодії», 1945), Гната Підкови («Доля Марини», 1953), Миколи Воркалюка («Любов на світанні», 1957), «Загибель ескадри» (1965).

Пам'ять

  • У 1933—1935 роках А. Сердюк позував скульптору М. Манізеру для фігур повстанця з косою та козака, що розривав пута, багатофігурного пам'ятника Шевченкові в Харкові
  • На будівлі в Харкові, де жив А. Сердюк, встановлена ​​меморіальна дошка.
  • Актору посвячені фільми: «Зустріч з собою» (1968, Харківська студія телебачення), «Харків Леся Сердюка» (1995, телестудія «Ніка-Арс»).

Література

Примітки

  1. ↑ http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  2. ↑ Сердюк Олександр Іванович // Шевченківська енциклопедія — Київ: 2013. — Т. 5. — С. 723. — ISBN 978-966-02-6420-5, 978-966-02-6421-2
  3. ↑ Сердю́к Александр Иванович // Театральная энциклопедия / под ред. С. С. Мокульский — Москва: Большая российская энциклопедия, 1960. — Т. 4.
  4. ↑ Сердюк Александр Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969. — Т. 23. — С. 296.

Посилання