Сен-Жіль на карті Брюсельського столичного регіону.
Назва
Коли село виникло, воно мало назву Superior Bruxellaлатинською мовою або Obbrus-sel (Op Brussel) місцевим діалектом нідерландської мови, що в перекладі означає «Горішній Брюссель». Таку назву йому дало духівництво абатства Форе, на територіях котрого виникло село. У XVIII столітті абатство створило у селі окрему парафію під назвою Оп-Брюссель-Сен-Жіль (Op-Brussel-Saint-Gilles), що з часом скоротилася до Сен-Жіль французькою або Сінт-Хіліс нідерландською мовою.[6]
Історія
Сен-Жіль вперше згадується у документах від 1216 року. Село було утворене на територіях абатства Форе. 1298 року Ян ІІ, герцог Брабанту, надав жителям Сен-Жіля ті самі права, які мали жителі навколишніх населених пунктів біля Брюсселю. З початку XIII століття і до середини XVIII століття село разом з деякими іншими селищами входило до складу так званого «брюссельського казана» (фламанськоюKuype van Brussel, нід.Kuip van Brussel[nl], фр.Cuve de Bruxelles[fr]) — було тісно пов'язане з Брюсселем у адміністративних, судових і податкових питаннях[6]. В той же час у релігійних питаннях село відносилося до великого абатства Форе. У XVIII столітті тут було утворено власну парафію.[6]
З будівництвом другого брюссельського муру і розширенням меж міста Брюссель село стало розташованим впритул до міста Брюссель.
Через численні війни село зазнало кілька руйнувань. 1414 року воно було зруйноване військами Жана Безстрашного, а 1489 року — військами Максиміліана І. 1672 року тут було збудовано фортецю (фр.Fort de Monterey[fr]), навпроти Хальської брами другого брюссельського муру. Цей форт відіграв позитивну роль в обороні Брюсселю під час бомбардування його військами Людовика XIV у 1695 році. У 1782 році він був розібраний.[6]
До XIX століття Сен-Жіль залишався переважно сільським населеним пунктом. Найбільшим промисловим підприємством тут була текстильна мануфактура, заснована 1841 року й розташована навпроти Хальських воріт Брюсселю.[6]
У 1864 році від Сен-Жіля до Брюсселя відійшла смуга території для будівництва авеню Луїзи (нід. Louizalaan [nl], фр.Avenue Louise [fr]), що з'єднала центральну історичну частину Брюсселя з його південною частиною. Між 1878 й 1884 роками у комуні було збудовано в'язницю в англійському архітектурному стилі часів Тюдорів. Протягом XIX століття представники середнього й заможного класів купували у комуні дешеві ділянки й будували тут свої будинки. У комуні з'явилися широкі вулиці. До 1900 року Сен-Жіль став заможним містом з населенням до 50 тис. жителів, де архітектори будували будинки у стилі модерн для багатих замовників. Тут була майстерня й Віктора Орта.[6]
Багато представників середнього класу наприкінці ХХ століття виїхали з міста у південні й східні комуни Брюссельського столичного регіону, натомість тут поселилося чимало іммігрантів.
У комуні, за даними на 1 січня 2011 року, проживало 48439 чоловік, з яких 26314 людини (54,32 %) були бельгійського походження і 22125 (45,68 %) — іноземцями, з яких 15128 людей походили з країн Євросоюзу, 6997 людей — з інших країн світу. Зі всіх іноземців 140 людей мали статус політичних біженців.[7]
Склад населення комуни Сен-Жіль за країнами походження в різні роки.
Примітки. 1. н. д. — немає данних. 2. В таблиці окрім України представлені лише ті країни, кількість вихідців з яких в населенні комуни становить 100 або більше осіб.
↑ абвгдежPaul F. State. Historical Dictionary of Brussels. Maryland, Scarecrow Press, Inc, 2004. P. 270—271. [1] [Архівовано 26 липня 2014 у Wayback Machine.]