Паровий колісний буксир під назвою «Ріка» побудовано у 1912 році у Києві для комерційних перевезень. Як цивільне судно буксир плавав на Дніпрі до початку війни з нацистською Німеччиною[1].
З початком війни «Ріку» мобілізовано 23 червня 1941 року за передвоєнним планом та 5 липня повністю переоблаштовано у сторожовий корабель на заводі ім. І. В. Сталіна у Києві. За тодішньою класифікацією кораблі, що мали артилерію калібру більше 76 мм, називалися «канонерськими човнами». А кораблі з гарматами 76 мм або менше були у класі «сторожовий корабель»[1].
11 липня «Ріку» включено до складу Пінської військової флотилії (ПВФ). Організаційно сторожовик діяв у складі Прип'ятьського загону річкових кораблів ПВФ. Його командиром став лейтенант запасу Корицький Є. П. (за іншими даними — лейтенант Жаховський Є. А.). Корабель вів бої на Прип'яті[1].
Сторожові кораблі «Ріка» зліва та «Більшовик» справа, затоплені біля села Окунінове.
Ввечері 23 серпня 1941 року передові загони німецької 111-ї піхотної дивізії, посилені самохідними установками StuG III, розбили погано організовані частини 27-го стрілецького корпусу[2]37-ї арміїПівденно-Західного фронту, що відступали за наказом, захопили міст через Дніпро біля села Окунінове[3] та облаштували плацдарм на лівому березі Дніпра[4]. Таким чином кораблі флотилії, що діяли на Прип'яті, серед них і «Ріка», були відрізані від Києва, де знаходився штаб ПВФ.
У ніч на 26 серпня сторожовий корабель «Ріка» разом з іншими кораблями пішов на прорив з півночі у Київ, минаючи німецький плацдарм біля Окунінового. Під час бою він отримав кілька влучень 37-мм протитанкових снарядів, втратив керування та врізався у корпус канонерки«Димитров», що затонула на кілька хвилин раніше. У 1947 році уламки корабля здано на металобрухт[1].
↑ абвгдВ. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» - Львов: Лига-Пресс, 2009 - 384 с. - ISBN: 978-966-397-118-2
↑27 стрілецький корпус був формально розформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпусу були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні зведення за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командувач корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу міста Остер.
↑А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1
Література
В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385
Спичаков В. А. Сторожевые корабли Пинской военной флотилии (рус.) // Арсенал-коллекция: журнал. — 2014. — Т. 19, № 01. — С. 56—64. — ISSN 1728-9203
_sunk_near_Okuninovo_on_the_Dniepr.jpg)
