Сторожовий корабель «Більшовик», затоплений на Дніпрі біля окуніновського[2] мосту, серпень 1941 р.
Паровий колісний буксир побудовано у 1935 році на заводі «Ленінська кузня» у Києві під назвою «Більшовик»[1].
З початком війни «Більшовик» мобілізовано 23 червня 1941 року за передвоєнним планом та 30 червня повністю переоблаштовано у військовий корабель на заводі ім. І. В. Сталіна у Києві. За тодішньою класифікацією кораблі, що мали артилерію калібру більше 76 мм, називалися «канонерськими човнами». А кораблі з гарматами 76 мм або менше були у класі «сторожовий корабель»[1].
11 липня «Більшовик» (у військових документах дається також і номерна назва «СК-5») включено до складу Прип'ятського загону річкових кораблів Пінської військової флотилії (ПВФ). Його командиром став лейтенант запасу Коноваленко В. В. Протягом всього серпня місяця корабель діяв на Прип'яті, 22 серпня корабель прикривав вогнем переправу відступаючої 5-ї арміїПівденно-Західного фронту біля сіл Рожава — Новошепеличі[1].
Сторожові кораблі «Ріка» зліва та «Більшовик» справа, затоплені біля села Окунінове.
Ввечері 23 серпня 1941 року передові загони німецької 111-ї піхотної дивізії, посилені самохідними установками StuG III, розбили погано організовані частини 27-го стрілецького корпусу[3]37-ї арміїПівденно-Західного фронту, що відступали за наказом, захопили міст через Дніпро біля села Окунінове[2] та облаштували плацдарм на лівому березі Дніпра[4]. Таким чином кораблі флотилії, що діяли на Прип'яті, серед них і «Більшовик», були відрізані від Києва, де знаходився штаб ПВФ.
У ніч на 26 серпня «Більшовик» разом з іншими кораблями пішов на прорив з півночі у Київ, минаючи німецький плацдарм біля Окунінового. Але біля села Домантове[5], ще на підході до ворожого плацдарму, сторожовик потрапив під сильний обстріл. На кораблі почалася пожежа, і він, майже не керований та віднесений течією до моста біля Окунінове, затонув. 6 жовтня виключено із списків кораблів ВМФ за наказом командуючого флотом, а у 1947 році уламки корабля здано на металобрухт[1].
↑27 стрілецький корпус був формально розформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпуса були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні зведення за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командуючий корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу міста Остер.
↑А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1
В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385
Спичаков В. А. Сторожевые корабли Пинской военной флотилии (рус.) // Арсенал-коллекция: журнал. — 2014. — Т. 19, № 01. — С. 56—64. — ISSN 1728-9203
_sunk_near_Okuninovo_on_the_Dniepr.jpg)
