|
Радіо «Вільна Європа»Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (англ. «Radio Free Europe/Radio Liberty», до 1959 називалося Радіо Визволення) — радіостанція, заснована 1950 року, була одним із найбільш значущих мовників, на хвилях якого транслювалась об'єктивна критика комуністичної влади у країнах Східної та Центральної Європи. Про радіостанціюУ травні 1959 року радіостанція змінила свою назву на «Радіо Свобода», котра використовується досі. Це був один із найбільш значущих мовників, на хвилях якого транслювалась об'єктивна критика комуністичної влади в країнах Східної та Центральної Європи.  У «Радіо Свобода» діє 9 національних відділів:
Українська щоденна програма (від 16 серпня 1954 року) подає: політичні новини, хроніку українського життя, огляди преси, коментарі про актуальні події в країні та за кордоном, бесіди з історії України, літературні огляди, релігійні пересилання. Нині РВЄ/РС є одним із найбільш повних ЗМІ у світі, що займаються виробництвом радіо-, інтернет- і телевізійних програм в країнах, де свобода преси або заборонені урядом або не повністю утверджені. РВЄ/РС функціонує 28 мовами у 21 країні, зокрема в Афганістані, Ірані, Російській Федерації та Центрально-азійських республіках[1]. Створені на початку холодної війни для передачі новин та інформації аудиторії за залізною завісою, Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (РВЄ/РС) відіграли значну роль у падінні комунізму і підйому демократії в посткомуністичних країнах Європи. Багато країн Східної Європи і російських лідерів, зокрема Вацлав Гавел і Борис Єльцин, свідчили про важливість передач РВЄ і РС, які допомагали покласти край холодній війні. Колишній президент Естонії Леннарт Мері 1991 року подав РВЄ/РС на Нобелівську премію миру. Історія радіоРадіо Вільна Європа (RFE) і Радіо Свобода (RL), спочатку окремі організації, були засновані Джорджом Ф. Кеннаном (Міністерство закордонних справ США) і Френком Візнером Г. (Управління координації політики, а потім Центральне розвідувальне управління) аби використовувати після Другої світової війни таланти радянських і східноєвропейських емігрантів на підтримку американської зовнішньої політики. «Радіо Вільна Європа» спочатку транслювалося в Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, Польщі та Румунії. Три роки потому «Радіо Ліберті» («Радіо Свобода») розпочало мовлення на Радянський Союз російською та 15-ма іншими національними мовами. Мовлення на Естонію, Латвію і Литву РВЄ/РС розпочала 1975 року. Спочатку, РВЄ/РС фінансувались, переважно, Конгресом США через Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), але РВЄ також отримувало додаткові приватні інвестиції. З 1971 року РВЄ і РС фінансувались асигнуваннями Конгресу через Раду з міжнародного мовлення (BIB) і після 1995 року мовлення Ради керуючих (BBG).[джерело?] Дві корпорації були об'єднані в РВЄ/РС 1976 року, а назва змінилась на «Радіо Свобода», яка побутує і досі. МовленняНа відміну від інших західних мовників, програми орієнтовані на місцеві новини, не зазначені у контрольованих державою вітчизняних ЗМІ, а також релігію, науку, спорту, західну музику і локально заборонену літературу і музику. Новини, статті та музика на радіо були спрямовані на комуністичну і некомуністичну еліту, а також населення загалом. РВЄ і РС також дав голос дисидентам і опозиційним рухам, що в кінці 1980-х і початку 1990-х років перетворились у лідерів нової посткомуністичної демократії. Однією з найбільших проблем для Радіо Свобода на Далекому Сході була робота інформаційно бідних середовищах. Для цього працівники радіо ретельно контролювали друковані та електронні ЗМІ радянського блоку та інтерв'ю мандрівників і перебіжчиків по всьому світу.[джерело?] Радійники також збирали інформацію від противників режиму, часто ризикуючи власним життям, і підтримували зв'язки із журналістами Заходу та країн Далекого Сходу. ПерешкодиПрограми РВЄ/РС були настільки всеосяжними, що комуністична влада, спираючись на таємні протоколи, намагалась якось контролювати ефіри радіо. Сталін особисто наказав створити місцеві й міжміські постановники перешкод, щоб спробувати блокувати мовлення. Радіо використало високу потужність частот для подолання перешкод.[джерело?] З 1975 року все більше дисидентів та інших противників режиму почали підривати комуністичну систему. Як провідний міжнародний мовник у багатьох країнах за залізною завісою, РВЄ/РС забезпечував нормальний доступ до місцевих ЗМІ.[джерело?] Кореспондент болгарської служби Георгій Марков був убитий в Лондоні 1978 року, ймовірно, болгарською розвідкою. Теракт у штаб-квартирі в Мюнхені 1981 року[2] був організований КДБ для залякування персоналу РВЄ і РС. Лауреат Нобелівської премії Лех Валенса сказав аудиторії 1989 року, що «роль, яку відіграє Радіо в боротьбі Польщі за свободу навіть не можна описати. Чи буде Земля без Сонця?» Місія виконана?З крахом комунізму дехто вважав, що РВЄ/РС виконало свою місію і може бути розформоване. Але чиновники в країнах Центральної та Східної Європи і Росії, багато з них колишні дисиденти, побачили необхідність саме такої мети передач, особливо в період переходу до демократії. Президент Чехії Вацлав Гавел сказав, «ми маємо, завдяки вашому професіоналізмі та вашій могутності, бачити події в широкій перспективі». Оскільки багато країн з колишнього Радянського Союзу стали демократіями, а деякі вступили в НАТО і Європейський Союз, РВЄ/РС і справді виконала свою місію в окремих країнах. Угорська служба була закрита 1993 року, польські служби 1997 року, і чеська — 2002 року. Трансляції в Естонії, Латвії, Литві, Словаччині та Болгарії були припинені 2004 року, а 2008 року була припинена трансляція в Румунії. У 2002 році РВЄ/РС відновило мовлення в Афганістані, яке почалось у 1980-х роках під час радянської окупації. Крім того, 2002 року ефір Радіо Свобода був відновлений на Північному Кавказі. 15 січня 2010 року РВЄ/РС розпочало мовлення в Пакистані з метою надати альтернативу ісламським екстремістським радіостанціям. Див. такожПримітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
