|
Українська редакція Радіо Свобода
Українська редакція «Радіо Свобода» — одна із мовних служб організації Radio Free Europe/Radio Liberty (укр. Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода), яка транслює та повідомляє новини, інформацію та аналіз, що має у штаті близько сотні співробітників в офісах у Празі (Чехія) та Києві. Одне з основних джерел альтернативної інформації про події в Радянському союзі за часів холодної війни. Готує радіо- та телевізійні програми (найпопулярнішими з яких є «Схеми: корупція в деталях», «Донбас. Реалії» та «Крим. Реалії») і публікує інформацію, тексти, ексклюзивні інтерв'ю, а також роздруківки сюжетів власних телепрограм на сайті української редакції (www.radiosvoboda.org). Фінансована Конгресом США. ІсторіяРобота українського відділу Радіо Свобода (тоді ще Радіо Визволення) розпочалася у квітні 1954 року. Тоді в редакції, яку розмістили у Мюнхені (Німеччина), працювали лише три редактори й одна стенографістка[1]. 16 серпня 1954 року перший ефір розпочався словами «Брати й сестри! Українці! Ми живемо за кордоном, та наші серця й думки завжди з вами. Жодна „залізна завіса“ не розділить нас і не стане на перешкоді»[2]. У 1954 році склад української редакції було сформовано шляхом запрошення діячів української еміграції з різних країн світу: Миколи Ковальського (він очолив редакцію) — із Франції, Миколи Степаненка (він став заступником керівника редакції) — зі Сполучених штатів, Михайла Добрянського — з Великої Британії, Юрія Тарковича та Андрій Ромашка — з Німеччини[3]. Тодішній президент радіостанції Гоуленд Сарджент наполягав, що співробітники редакції повинні максимально професійно працювати з інформацією і станція мала бути авторитетним і достовірним джерелом інформації, а не засобом для антирадянської пропаганди[3]. Українська редакція готувала щоденні 20-хвилинні випуски, які повторювалися 36 разів на добу, а двічі на тиждень в ефір виходили годинні програми. Передачі починалися і закінчувалися виконанням українського гімну — пісні «Ще не вмерла Україна»[4]. Серед пріоритетних тем була розповідь про Голодомор, який згадували як акцію, навмисно сплановану саме проти українців. І перший ефір на цю тему мав назву «Голод як засіб політичної боротьби у Совєтському Союзі». Під час підготовки матеріалів існували два суттєвих обмеження: не можна казати щось, що викликає міжнаціональну ворожнечу і не можна закликати слухачів в Україні до повстання та явного спротиву[5]. Протягом перших двох десятиліть діяльності, роботу Радіо Свобода контролювало Центральне розвідувальне управління США (ЦРУ) — що стало приводом для критики радянської преси[6]. Але співробітники того часу згадують у мемуарах, що вплив ЦРУ на редакційну політику був мало відчутним[7]. Формально зв'язки радіостанції з ЦРУ тривали до 1973 року. Заглушування передач Радіо Свобода тривало від дня першого ефіру у 1953 році аж до відмови Радянського Союзу від такої практики наприкінці 80-х[8]. За даними звітів ЦРУ США, наприкінці 60-х років щорічні витрати СРСР на глушіння і пов'язані з ним операції сягали 150 мільйонів доларів[9]. Президент СРСР Михайло Горбачов заявив про відмову від створення радіоперешкод 7 грудня 1988 року під час засідання сесії Генасамблеї ООН[10]. Наказ міністра зв'язку СРСР про припинення глушіння іноземних радіостанцій, що мовлять на Радянський Союз, було підписано 19 грудня 1988 року[11]. 21 лютого 1981 року в Мюнхені поблизу офісу радіостанції вибухнуло авто, припарковане біля однієї зі стін будівлі. В автомобілі було 15 кілограмів вибухівки, внаслідок теракту було поранено четверо співробітників та розтрощено кілька новинних приміщень та студій[12]. Теракт скоїла група екстремістів венесуельця на прізвисько Карлос Шакал, але згідно із публікаціями в пресі, існували підозри, що за ним стояло радянське КДБ[13]. До кінця 80-х років 20 століття українська редакція Радіо Свобода не мала власних кореспондентів в Україні і отримувала інформацію або від безпосередніх учасників подій, або від правозахисників. У 1989 році було уперше залучено українських громадян (зокрема Сергія Набоку) і було створене перше кореспондентське бюро у Києві — на приватній квартирі, звідки телефоном передавалися новини до редакції[1]. Офіційний Київський кореспондентський пункт Радіо Свобода відкрили 3 червня 1992 року. Телевізійні проєкти
Параметри супутникового мовлення
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||
