uk %D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%B3 %D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Предраг Матвійович
Предраг Матвійович
хорв. Predrag Matvejević
Народився	7 жовтня 1932 ; Мостар, Герцеговинсько-Неретванський кантон
Помер	2 лютого 2017 (84 роки) ; Загреб, Хорватія
Поховання	Мирогойське кладовище
Країна	Королівство Італія; Італія; Хорватія
Діяльність	есеїст, публіцист, scholar of French literature, перекладач, викладач університету, письменник, історик літератури
Галузь	творче та професійне письмоd, публіцистика, французька література, перекладацтво[d] і історія літератури
Відомий завдяки	Сімона де Бовуар
Alma mater	Сараєвський університет, Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd, Паризький літературний факультетd і Університет Париж III
Знання мов	французька, італійська і хорватська
Заклад	Загребський університет, Римський університет ла Сапієнца і Університет Париж III
Нагороди	Order of Arts and Lettersd почесний громадянин Сараєваd Премія Владимира Назора (1975) Європейська премія Шарля Вейонна за есеїстику (1992) prix du meilleur livre étrangerd (1993) honorary doctorate of University of Perpignand (13 жовтня 2000) премія Стрега (2003) Q126416302? (2011) Q130746747? (2020)
IMDb	ID 1759284
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Предраг Матвійович (хорв. Predrag Matvejević; 7 жовтня 1932, Мостар, Боснія і Герцеговина — 2 лютого 2017, Загреб, Хорватія) — хорватський та боснійський письменник.

Біографія

Батько — Всеволод, етнічний росіянин, емігрант з Одеси, після повернення з полону в Німеччині в 1945-му році він став суддею в місті Мостар. За заявою самого Предрага, його батько був більшовицьких переконань і відчував велику симпатію до російської культури, незважаючи на те, що його батько і брат померли від голоду в ГУЛАГу. Мати — хорватка, Ангеліна. Предраг Матвійович народився в Боснії (в Мостарі). Закінчив університет в Сараєво. Викладав французьку літературу в Загребському університеті. У 1991 переїхав до Франції, поділяючи життя між Парижем і Римом. Громадянин Італії. Викладав в Університеті Париж III і Університеті Сап'єнца в Римі. Почесний віце-президент Міжнародного ПЕН-центру. Член Академії наук і мистецтв Боснії і Герцеговини.

Творчість і визнання

Видав дві книги бесід з Мирославом Крлежа (1969, 1982). Найбільш відомий збірник його есе «Середземноморський требник» (1987), він переведений на багато мов і удостоєний Європейської премії Шарля Вейонна за есеїстику (1992), премії за кращу іноземну книгу (1993).

Відомий своєю політичною діяльністю. У 1992 балотувався в парламент Хорватії від проюгославського Соціал-демократичного союзу. Входив до складу експертної ради відомого лівого журналу «Novi Plamen», що видається в Загребі. Симпатизував Соціалістичній робітничій партії Хорватії.

Нагороди

Премія Владимира Назора(1975)
Європейська премія Шарля Вейонна за есеїстику (1992)
Премія за кращу іноземну книгу (1993)
Почесний доктор Французького Університету Перпіньян (30 травня 2000)
Премія Стрега (2003)
Офіцер Ордену Почесного легіону (2014)
Орден мистецтва і літератури Іспанії
Орден Свободи (Словенія)
Почесний громадянин Сараєво

Твори

Razgovori s Miroslavom Krležom (1969)
Prema novom kulturnom stvaralaštvu (1975)
Književnost i njezina društvena funkcija: od književne tendencije do sukoba na ljevici (1977)
Te vjetrenjače (1977)
Jugoslavenstvo danas: pitanja kulture (1982)
Stari i novi razgovori s Krležom (1982)
Відкриті листи / Otvorena pisma (1986)
Середземноморський требник / Mediteranski brevijar (1987)
Istočni epistolar (1994)
Gospodari rata i mira (2001)
Інша Венеція/ Druga Venecija (2002, італійська премія Стрега, 2003)
Проклята Європа/ Un'Europa maledetta (2005)
Хліб наш/ Pane Nostro (2010)