uk %D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B9

Мирогойський цвинтар
хорв. *Mirogoj*
Мирогойський цвинтар; хорв. Mirogoj
	Головний вхід на цвинтар Мирогой Головний вхід на цвинтар Мирогой
Інформація про цвинтар
	45°50′08″ пн. ш. 15°59′04″ сх. д.H G O
Країна	Хорватія
Розташування	Верхнє місто - Медвешчак ; Gupčeva zvijezdad
Власник	Загреб
Відкрито	1876
Статус	пам'ятка культури
Охоронний статус	Register of Cultural Goods of Croatiad
Архітектор	Hermann Bolléd
Площа	72,4 гектар
Вебсайт	gradskagroblja.hr/mirogoj-430/430
	Мирогойський цвинтар Мирогойський цвинтар (Хорватія)
	Мирогой у Вікісховищі

Ми́рогой (хорв. Mirogoj, Мирогойський цвинтар) — центральний некрополь у столиці Хорватії місті Загребі, де поховані визначні діячі хорватського народу; вважається одним з найкрасивіших парків-цвинтарів у Європі; меморіальна та історико-архітектурна пам'ятка міста і країни.

Розташований біля перехрестя Мирогойського шосе та вулиці Германа Болле, нині адміністративно відноситься до міського району Горній Град — Медвешчак.

Історія цвинтаря

Цвинтар був створений у 1876 році на ділянці землі, якою володів національний поет, мовознавець Людевит Гай.

Архітектор Герман Болле спроектував головну будівлю — центральний вхід до кладовища. Спорудження аркад, купола і церкви на головному вході розпочалося в 1879 році і завершилося в 1929 році.

В аркадах Мирогою розташовані поховання багатьох відомих хорватів.

На цвинтарі поховані представники різних конфесій: католики, православні, мусульмани, юдеї, протестанти, мормони та атеїсти.

Поховання

Володимир Бакаріч — югославський політичний діяч;
Людевит Гай — національний поет, лінгвіст, один із засновників іллірійського руху та співавтор літературної норми хорватської мови;
Янко Драшкович — політик, один із лідерів іллірійського руху і творець Матиці хорватської;
Степан Джурекович — хорватський підприємець і дисидент, вбитий спецслужбами у Німеччині в 1983 року;
Мирослав Крлежа — письменник;
Отон Кучера — астроном;
Антун Густав Матош — поет
Ізток Пуц — словенський гандболіст, олімпійський чемпіон.
Владко Мачек — лідер Хорватської селянської партії;
Владимир Назор — поет і письменник, державний і громадський діяч;
Максимиліан Негован — головнокомандувач і адмірал Військово-морських сил Австро-Угорщини^[3];
Дражен Петрович — баскетболіст;
Владимир Прелог — хімік, лауреат Нобелівської премії
Петар Прерадович — хорватський (за походженням серб) військовий діяч, генерал австро-угорської армії, поет;
Степан Радич — голова Хорватської селянської партії, жертва вбивці, сербського націоналіста;
Івиця Рачан — хорватський політик, прем'єр-міністр Хорватської республіки (2000—2003);
Наста Ройц — художниця
Франьо Туджман — перший Президент Хорватії
Тин Уєвич — поет;
Еміль Узелац — командувач австро-угорськими військово-повітряними силами;
Рудольф Хорват — історик;
Крешимир Чосич — баскетболіст;
Івіца Шерфезі — співак;
Савич Маркович Штедимлія — чорногорський і хорватський публіцист, усташ;
Іван Шубашич — хорватський і югославський політик, відоміший як останній бан Бановини Хорватія;
Златко Балокович — хорватський скрипаль;
Зофка Кведер (1878—1926) — словенська письменниця, перекладачка і журналістка;
Франьо Бучар — хорватський літературознавець.

Меморіали

Монумент загиблим хорватським солдатам у Першій світовій війні (1919);
Монумент югославським національним героям;
Меморіальний хрест солдатам хорватського домобранства (1993);
Монумент жертвам Блайбурга і хресної ходи (1994);
Німецьке військове кладовище (1996);
Монумент «Голос хорватських жертв — Стіна болю» (хорватським жертвам Хорватської війни за незалежність).