Патриція Гайсміт

Патриція Гайсміт
Patricia Highsmith
Патриція Гайсміт у 1988 році
Ім'я при народженні	Мері Патриція Пленгман
Псевдонім	Claire Morgan[1]
Народилася	19 січня 1921(1921-01-19) Форт-Верт, Техас, США
Померла	4 лютого 1995(1995-02-04) (74 роки) Локарно, Швейцарія ·Апластична анемія і рак легень
Поховання	cimitero di Tegna^d[2]
Громадянство	США
Місце проживання	Нью-Йорк
Діяльність	романістка
Alma mater	Бернард-коледж
Мова творів	англійська
Роки активності	1950 —
Напрямок	модернізм
Жанр	саспенс, психологічний трилер, кримінальна белетристика
Magnum opus	Strangers on a Train^d, The Price of Salt^d[3], The Blunderer^d[4], Deep Water^d, A Game for the Living^d, This Sweet Sickness^d, The Cry of the Owl^d, The Two Faces of January^d, The Glass Cell^d, A Suspension of Mercy^d, Those Who Walk Away^d, The Tremor of Forgery^d, A Dog's Ransom^d, Edith's Diary^d, Small g: a Summer Idyll^d, Талановитий містер Ріплі, Ріплі під землею, Ріплі під водою, Хлопчик, який слідував за Ріплі, Little Tales of Misogyny^d, The Black House^d і Mermaids on the Golf Course^d
Конфесія	атеїзм[5]
Автограф
Нагороди	Орден Мистецтв та літератури
Патриція Гайсміт у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Мері Патриція Пленгман (англ. Mary Patricia Plangman), відома як Патри́ція Га́йсміт (англ. Patricia Highsmith, 19 січня 1921 — 4 лютого 1995) — американська письменниця, прославилена психологічними нуар-детективами та серією книг про Тома Ріплі.

Її перший роман «Незнайомці в потягу» (1950) про подвійне вбивство був екранізований Альфредом Гічкоком. У пенталогії про Томі Ріплі вона створила образ злочинця, що викликає захоплення, змішане з відразою.[7]

Біографія

Гайсміт народилася в містечку Форт-Верт (штат Техас), але спочатку виховувалася бабусею по материнській лінії і жила в Нью-Йорку (пізніше вона називала цей час «маленьке пекло»), а пізніше матір'ю Мері Коатс (13 вересня 1895 — 12 березня 1991) і вітчимом Стенлі Гайсмітом (мати побралася з ним у 1924), які були професійними акторами. Мати Патриції розлучилася з її батьком Джеєм Бернардом Пленгманом (1889—1975) за 10 днів до її народження. Юна Гайсміт була в досить напружених стосунках з матір'ю, часто кривдила вітчима, хоча пізніше нерідко намагалася переманити його на свій бік у сварках з матір'ю. Як говорила сама Гайсміт, її мати зізналася, що намагалася перервати вагітність, випивши скипидар. Гайсміт так і не звикла до стосунків «люблю-ненавижу», що переслідувало її до кінця життя і описане нею в оповіданні «Черепаха» (про хлопчика, що зарізав свою матір).

Бабуся навчила Патрицію читати ще в ранньому дитинстві. Гайсміт простудіювала велику бібліотеку матері й вітчима. У 8 років Гайсміт відкрила для себе «Людський розум» Карла Меннінгера і прийшла в захоплення від обстежень пацієнтів із такими психічними відхиленнями, як піроманія та шизофренія.

Як стверджує біограф письменниці Ендрю Вілсон у книзі «Красива тінь», життя Гайсміт не було простим: вона мала алкоголізм, її романи тривали не більше кількох років, а сучасники бачили її жорстокою людиноненависницею.

Вона віддавала перевагу над людьми компанії тварин. У неї жили кішки і равлики. Останні, за словами Гайсміт, вселяли їй дивний спокій, в саду у письменниці жили кілька сотень цих молюсків, іноді вона возила частину з них із собою[8]. Якось Гайсміт сказала: «Моя уява працює значно краще, якщо мені не доводиться спілкуватися з людьми». За словами її знайомого Отто Пенцлера, «Гайсміт була недоброзичливою, важкою, неприємною, жорстокою, нелюблячою людиною. Я так і не зміг зрозуміти, як взагалі людська істота може бути настільки відразливою».[9]

Патриція Гайсміт не була у шлюбі та не мала дітей. Деякі з сучасників приписують їй лесбійські схильності, і, зокрема, роман з американською письменницею Меріджейн Мікер (Marijane Meaker^[en]).[10]

Патриція Гайсміт померла 4 лютого 1995 року в Локарно (Швейцарія) від лейкемії.

Нагороди

• 1946 — Премія О. Генрі «за найкраще дебютне оповідання» «Героїня», опубліковане в журналі Harper's Bazaar
• 1951 — Номінована на Премію Едгара Алана По «за найкращу дебютну повість» «Випадкові попутники»
• 1956 — Номінована на Премію Едгара Алана По «за найкращий роман» «Талановитий містер Ріплі»
• 1957 — Нагорода за найкращий іноземний роман французької премії «Гран-прі поліцейської літератури» за «Талановитий містер Ріплі»
• 1963 — Премія Едгара Алана По «за найкраще оповідання» «Черепаха»
• 1964 — Премія Даггер в категорії «найкращий іноземний роман» присуджена Асоціацією письменників детективних жанру Великої Британії за роман «The two faces of January»
• 1975 — Головний приз премії «Чорний гумор»^[fr] за «L'Amateur d'escargot»
• 1990 — Офіцер французького Ордена мистецтв та літератури[11]

Бібліографія

Романи

• Випадкові попутники (Strangers on a Train, 1950)
• Ціна солі (The Price of Salt, 1953)
• The Blunderer (1954)
• Талановитий містер Ріплі (The Talented Mr. Ripley, 1955)
• Deep Water (1957)
• Гра на виживання (A Game for the Living, 1958)
• This Sweet Sickness (1960)
• The Two Faces of January (1961)
• Крик сови (The Cry of the Owl, 1962)
• The Glass Cell (1964)
• Вигадник вбивств (A Suspension of Mercy, aka The Story-teller, 1965)
• Ті, хто йдуть геть (Those Who Walk Away, 1967)
• Сходження (The Tremor of Forgery, 1969)
• Ріплі під землею (Ripley Under Ground, 1970)
• Викуп за собаку (A Dog's Ransom, 1972)
• Гра Ріплі (Ripley's Game, 1974)
• Edith's Diary (1977)
• Хлопчик, який слідував за Ріплі (The Boy Who Followed Ripley, 1980)
• People Who Knock on the Door (1983)
• Found in the Street (1987)
• Ріплі під водою (Ripley Under Water, 1991)
• Small g: a Summer Idyll (1995)

Збірки оповідань

• Eleven (1970)
• Little Tales of Misogyny (1974)
• The Animal Lover's Book of Beastly Murder
• Slowly, Slowly in the Wind (1979)
• The Black House (1981)
• Mermaids on the Golf Course (1985)
• Tales of Natural and Unnatural Catastrophes (1987)
• Nothing That Meets the Eye: The Uncollected Stories (2002)
• Man's Best Friend and Other Stories (2004)

Екранізації

• 1951 — Незнайомці в потягу
• 1961 — На яскравому сонці
• 1977 — Американський друг
• 1977 — Скажіть їй, що я її люблю
• 1981 — Глибокі води
• 1987 — Крик сови
• 1999 — Талановитий містер Ріплі
• 2002 — Гра Ріплі
• 2005 — Повернення містера Ріплі
• 2009 — Крик сови
• 2014 — Дволикий січень
• 2015 — Керол (за романом «Ціна солі»)
• 2024 — Ріплі

Примітки

1. Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
   d:Track:Q13219454d:Track:Q131454
2. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056
3. http://www.nytimes.com/2003/08/31/books/review/31HARRIST.html
4. http://lccn.loc.gov/54006048
5. A Point of View: Tom Ripley and the meaning of evil // (untranslated) — 2013.
   d:Track:Q4704926
6. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
7. Літературний мережевий ресурс Litportal (рос.).
8. Мейсон Каррі. Щоденні ритуали: так працюють митці = Daily Rituals How Artists Work. — К. : Самміт-книга, 2020. — 415 с. — ISBN 978-966-986-199-3. (укр.)
9. Mystery Girl | The Talented Mr. Ripley | Biz | News | Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 19 травня 2008. Процитовано 27 травня 2015.
10. A passion that turned to poison
11. Patricia Highsmith. Internationales Biographisches Archiv 02/2005 от 15.01.2005

Посилання

• Біографія
• Фільми за творами П. Гайсміт на сайті IMDb (англ.)

Біографії   США   Література   ЛГБТ