|
Пан (звертання)Пан, форма кличного відмінка пане (запозичене від пол. pan або чеськ. pán) — форма ввічливого звертання, гоноратив у низці слов'янських мов: українській, чеській, польській, словацькій, верхньо- та нижньолужицьких та частково білоруській. Тотожне значенню слова «господар». У південнослов'янських мовах звучить як бан та має значення «начальник», «правитель». Етимологія«Етимологічний словник української мови» вважає слово пан запозиченим з польської мови, яке походить від прасл. *gъpanъ. Очевидно, воно запозичене з давніх іранських мов: gu-pānа — «пастух».[1]. Менш ймовірне пов'язання прасл. *gъpanъ з найменуванням титулу «жупан», яке теж має не зовсім ясне походження[2]. Історик Наталія Яковенко зазначає, що українське слово пан є запозиченням із чеської правничої мови[3]; з середини XIV ст. цей титул зустрічається у галицьких, а згодом волинських і київських документах як титул. У XVI ст. слово пан втратило титулярний характер, перетворившись на шанобливий додаток до імені вільної людини — міщанина, козака, шляхтича[4]. Перші свідчення вжитку пан у давньоруській мовіЗгідно з дослідженнями В. Слободяна та А. Гусака, звертання пан наявне на одному із графіті церкви Пантелеймона у Галичі, датування якого можна віднести до періоду 1216—1221 років[5]. Уперше в руських (давньоукраїнських) документах слово пан згадується у грамоті галицько-волинського князя Лева Даниловича, датованій 1292 роком, та далі в інших грамотах цього князя, де якийсь пан Васко, іноді разом з іншими панами, фігурує як свідок підписання грамот.[6] Треба зазначити, що історики мають різні погляди, щодо автентичності цих грамот від оптимістичного (прихильником, якого був Іван Линниченко), до критичного (який висловлював Михайло Грушевський, вважаючи більшість грамот пізніми підробками)[7]. Цікавим фактом є використання в українських колядках та щедрівках, створення частини з яких сягає язичницьких часів[8] та ґрунтується на слов'янській міфології,[9][10] звернення: «пане господарю». Наприклад дохристиянська українська колядка[11]:
ВикористанняМоже вставлятися перед прізвищем («Пане Шевченко, можна Вас на хвилинку?»), званням, назвою посади тощо ("Пане професоре, дякую за допомогу), а також вживатися самостійно, якщо прізвище, посада чи назва професії незнайомця невідомі («Пане, котра година?»). Позаяк звертання «пан» засвідчує пошану до адресата, в офіційних документах форма пан уживається з ім'ям, прізвищем, назвою посади, званням[12]. При звертанні до чоловічої публіки, використовується форма панове. Таке звертання було поширене за часів УНР і зазвичай використовувалося з прикметниками високоповажний, високодостойний, вельмишановний. Пізніше за часів СРСР слова пан, пані бути витіснені товаришем. Хоча зараз і побутує стереотип, що «товариш» — суто радянське звертання, проте воно було широковживане серед козаків Запорозької Січі. В літературі можна зустріти й поєднання обох слів, особливо у множині, зокрема у Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького[13]. У звертаннях, що складаються зі загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім'я: дру́же Макси́менку; коле́го Євгенищуку́, па́не Кова́лю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: дру́же Макси́менко; коле́го Євгенищу́к, па́не Кова́ль.[14] Інші форми
Див. такожВиноски
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
