Отто фон Ботенлаубен
Отто фон Ботенлаубен (нім. Otto von Botenlauben) — німецький середньовічний поет-мінезингер та хрестоносець. БіографіяПоходження та сім'яОтто — четвертий син графа Поппо VI фон Геннеберг та графині Андекса Софії. Його двоюрідними братами були Генрі IV (маркграф Істрії), Екберт фон Андекс-Меранія (єпископ Бамберга) та Бертгольд V (патріарх Аквілея). Ядвіґа Сілезька була його кузиною, а Єлезавета Угорська —племінницею по матері. Ім'яУ найдавніших записах (1196 та 1197) Отто все ще називали по батьку — «граф фон Геннеберг». 1206 року Отто вперше згадується як «граф фон Ботенлаубен» (на честь замку Ботенлаубен поблизу Кіссінгена; його руїни збереглись до наших днів). ХрестоносецьОтто згаданий у документах 1197 року при дворі імператора Генрі VI, в Італійському поході якого він брав участь. Згідно з цим записом, під проводом Генрі VI він вирушив у хрестовий похід до Святої Землі та зробив кар'єру в Єрусалимському королівсті. Здобувши славу та багатство, 1208 року одружився з Беатріс де Куртене, спадкоємицею Жослена III де Куртене. 1220 року продав усі свої маєтки Тевтонському ордену та остаточно повернувся в Німеччину, де протягом наступних років знову неодноразова з'являвся при імператорському дворі. 1234 року Отто продав заком Ботенлаубен єпархії Вюрцбурга. Обидва його сини, Отто та Генрі, як і його внук Альберт, стали монахами, тому генеалогічна лінія Отто вимерла, не залишивши нащадків. Засновник монастиря1231 року Отто та його дружина заснували цистерціанський жіночий монастир Фрауенрот, де згодом і були поховані. Монастир зруйнували під час Тридцятирічної війни, але надгробок Отто та Беатріс зберігся до наших днів. ТворчістьОтто фон Ботенлаубен — один із мінезингерів, твори якого увійшли до «Манесського кодексу». У цьому рукописі записано більше десяти таґелідів ( «пісні дня»), любовних пісень та лейхів. Його тексти також містяться у «Вайнгартнерському пісеннику», «Малому гайдельбергерському пісеннику» та рукописі «Карміни Бурани». Отто фон Ботенлаубен є автором важливої для історії літератури строфи про Карбункул (коштовний камінь; червоний ґранат):
Отто був знайомий із «Піснею про Нібелунгів», адже четвертий рядок строфи беззаперечно містить натяк на цей твір — затоплені Гагеном у Рейні скарби нібелунгів. Цей його вірш міг би слугувати ключем для датування епічної поеми, однак описаний коштовний камінь згадується в тексті Альберта Великого (бл.1250 року) та в одному інвентарному описі 1350 року, а «Пісня про Нібелунгів» з'явилася на початку 13 століття. Таким чином, Waise («Сирота» — так називали цей коштовний камінь з імператорської корони) не міг загубитися на дні річки. П'ятий рядок є алюзією на найкрасивіший та найцінніший камінь (Карбункул) з імператорської корони, який тут , як і в Вальтера фон Фогельвейде, є pars pro toto під яким розуміється повна імператорська влада. Під королем, від якого приховується корона з Waise («Сирота»), розуміється один із двох королів-співправителів періоду Гогенштауфенів, який не володів імператорською короною щонайменше під час коронації. Такими королями-співправителями без імператорської корони були Оттон IV Брауншвейгський (1198 р.; імператорська корона належала Філіппу Швабському); 1208 року той самий Оттон IV, який вже був єдиним королем (корону цього разу приховував в замку Тріфельс єпископ Шпейєра Конрад); у 1215 — 1219 рр. Фрідріх II (королівська корона належала Оттону IV). ЛітератураПершоджерело
Додаткова література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia