|
Островський Микола Олексійович
Мико́ла Олекса́ндрович Остро́вський (нар. 16 [29] вересня 1904, Вілія, Острозький повіт, Волинська губернія, Російська імперія — пом. 22 грудня 1936, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський письменник; учасник встановлення радянської влади в Україні та боротьби з повстанським рухом за незалежність. За офіційною версією служив у бригаді Котовського, 1-й кінній армії та Частинах особливого призначення (ЧОН) Червоної армії (але у власній автобіографії Островський не позначує перебування на фронті), співробітник Ізяславської ЧК (1919—1921), секретар райкому комсомолу в Берездові та Ізяславі, секретар окружкому комсомолу в Шепетівці (1924); бригадний комісар Політуправління Червоної армії (1936)[5]. Як письменник відомий своїми романами «Як гартувалася сталь» та «Народжені бурею», які критикують за антиукраїнське зображення борців за незалежність України під час радянсько-української війни 1917—1921 років. БіографіяДитячі рокиМикола Островський народився у селі Вілія Острозького повіту Волинської губернії (нині Острозький район Рівненської області). Значну частину свого життя прожив в Україні (у своєму рідному селі, потім у містах Шепетівка, Київ, Берездівському районі, Ізяславі). Мати Островського, Ольга Йосипівна, походила з родини чеських колоністів, які оселилися на Волині в другій половині XIX століття. Не бажаючи наймитувати, Ольга Йосипівна одружилася з немолодою людиною, удівцем Олексієм Івановичем Островським. У селі Вілія Микола закінчив церковнопарафіяльну школу, деякий час після приїзду в Шепетівку навчався тут в училищі. Це були навчальні заклади, де викладання велося російською мовою. Більшість книг, які читав майбутній письменник, були російською мовою. Коли в Шепетівці існувала влада Української Народної Республіки (УНР), а потім гетьманату Павла Скоропадського й знову УНР (друга половина 1917 — перша половина 1919 рр.), майбутній письменник навчався в початковому училищі, де викладання велося українською мовою. Згадуючи про прихід Миколи до цього училища, М. Рожанівська писала: «Я пояснила хлопцеві, що тепер в Україні відкриваються школи, в яких викладатимуть рідною мовою. Хлопчик відразу ж попросив книгу українською мовою. Я дала йому підручник з історії культури і дозволила взяти його додому». М. Рожанівська ще згадує, що на підлітка Миколу Островського вельми вплинула творчість Т. Шевченка: «…читали біографію Тараса Шевченка і його „Кобзар“. На Колю справило величезне враження життя цієї великої людини».[джерело?] Події 1919—1920 роківЗа радянського часу існувала стійка традиція «героїзації» життєпису Миколи Островського на тлі буремних військових подій на теренах України. Різні публікації зображали хлопця у віці 15–16 років комсомольцем, працівником ревкому в Шепетівці та бійцем батальйону Особливого призначення Ізяславської ЧК, червоним кіннотником-фронтовиком, пораненим на польському фронті й демобілізованим[6]. Значною мірою ці відомості являли собою проєкцію на долю автора роману «Як гартувалася сталь» подробиць літературної біографії його героя Павла Корчагіна. Проте оприлюднені у 1990-х роках архівні матеріали (зокрема, автобіографія Миколи Островського 1924 року) змушують критично поставитися до радянських міфологем. З нових джерел витікає, що у 1919—1920 роках Островський жив у Шепетівці, працював дроворізом на складі, учнем помічника кочегара на електростанції, кубовщиком, одночасно вчився в школі. Саме таке тлумачення згаданого періоду біографії письменника прийняте нині в Енциклопедії історії України[7].
. У липні 1920 року на доручення Шепетівського ревкому Микола Островський обстежував будинки, «покинуті буржуазією», з метою вилучення книг для громадської бібліотеки[9]. ІнвалідністьВ 1921–1922 роках Островський навчався у Київському електромеханічному технікумі (тепер Київський електромеханічний коледж). У радянські часи був поширений міф, буцімто у жовтні-грудні 1921 року він працював на будівництві вузькоколійної залізничної лінії завдовжки 6 верст між лісозаготівлею біля Боярки та колією Фастів — Київ, спричиненому необхідністю постачання Києва дровами (згодом у Боярці було відкрито музей М. Островського — тепер краєзнавчий, встановлено пам'ятний знак «Боярка-БАМ» на честь будівництва вузькоколійки). Внаслідок виснажливої роботи й він нібито й хворів на важку форму висипного тифу, надалі у нього розвинувся ревматизм, що перейшов у поліартрит. Проте дослідник Андрій Ковальов, опрацювавши документи з фондів Державного архіву Київської області, довів — серед них немає жодного документа, який би свідчив про організацію в Києві, а саме в Головних залізничних майстернях (де, згідно з автобіографією, із серпня 1921 по кінець 1922 року) комсомольських або будь-яких інших бригад для проведення лісозаготівель або будівництва вузькоколійних залізниць. Також у архівних фондах Залізничного лісового комітету за 1920—1921 роки немає жодного документа, який би свідчив про будівництво вузькоколійки в околицях Боярки[10].
З 1927 р. був остаточно прикутий до ліжка. Після невдалого лікування оселився у Сочі. Навіть ставши повним інвалідом, намагався брати активну участь у «викритті чужорідних елементів» серед апарату домоуправлінь свого та сусідніх будинків[11]. Надалі стан Островського ускладнився хворобою очей, аж до повної сліпоти; попри це, він намагався продовжити освіту. У 1929—1930 рр. в Москві відбулося чергове невдале хірургічне втручання. Творча діяльністьСвої літературні спроби Микола Островський започаткував у 1927—1928 рр. У 1930 р. розпочав працювати над книгою «Як гартувалася сталь» з певними автобіографічними мотивами, текст якої записував за допомогою трафарету для сліпих або диктував. Першу частину цього роману було надруковано в журналі «Молода гвардія» у 1932 р.; друга частина оприлюднена в тому ж журналі у 1934 р. Поява роману, головний герой якого Павло Корчагін був більшовиком-фанатиком, викликала великий резонанс у країні. На адресу письменника приходили сотні читацьких листів. У 1935 році Островській був нагороджений орденом Леніна, йому було подаровано будинок у Сочі і квартира в Москві. В січні 1936 року йому було присвоєно звання бригадного комісара. Зелену гімнастерку з ромбами Островський вперше вдягнув 8 березня 1936 року. Останні декілька місяців він прожив на вулиці свого імені (раніше Мертвий провулок), приймаючи вдома читачів і письменників. Він узяв на себе зобов'язання написати новий роман «Народжені бурею» в трьох частинах і встиг написати першу частину, але роман був визнаний слабкішим попереднього, зокрема самим Островським. Помер у Москві 22 грудня 1936 р., похований на Новодівочому цвинтарі. КритикаІсторик та краєзнавець Андрій Ковальов у своїй книжці «Як гартувалася державність» стверджує, що роман «Як гартувалася сталь» писав не Островський, а команда радянських авторів, зокрема, Марк Колосов[ru], Олександр Серафимович, Анна Караваєва[ru], які за спогадами самого Островського дійсно йому допомогали не тільки у технічному записі рукопису, але і у редактурі. Також дослідник відмічає ряд невідповідностей між описами роману і реальними фактами щодо Боярки — відсутність будівництва вузкоколійки, піщаний ґрунт, а не описаний в романі кам'янистий[12]. Участь у антиукраїнській пропагандіБільшовицька, а згодом і російська влада активно використовували звинувачення в антисемітизмі аби дискредитувати українську визвольну боротьбу у 1917—1921 роках. В більшовицькій/російській пропагандистській літературі борці за незалежність України, а особливо Петлюра, поставали як організатори єврейських погромів. Ця пропагандистська література мала значне поширення у світі й за допомогою і на кошти радянської влади перекладалася різними мовами, видавалася великими накладами й всіляко поширювався для того, щоб створити негативний образ борців за незалежність України й представити їх антисемітами.[13] Саме Островський був одним з найвідоміших російських радянських письменників, що створювали таку пропагандистську антиукраїнську літературу. Бувши свідком російсько-української війни 1917—1921 років, Островський ставився упереджено до незалежної української держави. Зокрема у своєму романі «Як гартувалася сталь» Островський спеціально описує жахливий погром євреїв петлюрівцями, аби створити якомога більш негативний образ українських урядових військ[13]. Усі борці за українську державність в його творі виключно «головорізи і громили», що влаштовують єврейські погроми та вбивають неповинних людей.[14] Пам'ятьВшанування пам'яті письменника в СРСР було широко поширене, набуваючи форм пропаганди. У багатьох містах і селищах України радянською окупаційною владою були встановлені пам'ятники, названі зупинки громадського транспорту на честь радянського діяча. Також на його честь названо астероїд 2681 Островський. У Київському річковому порту на честь Островського названо пасажирський теплохід (з 2015 року судно не експлуатується й перебуває в неробочому стані). ДекомунізаціяПісля широкомасштабного вторгнення росії в Україну прізвище Островського потрапило у списки до декомунізації[15], відтак, були демонтовані пам'ятники у Києві, Коростені, Боярці, селі Берездів, згодом була перейменована значна кількість вулиць. Також у 2022 році був демонтваний пам'ятник Островському у Шепетівці, у Шостці демонтовано бюст. 10 жовтня 2024 пам'ятник Островському демонтували в селі Вілія на рівнінщені.[16][17]
Переклади українською
Примітки
Джерела та література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
-Moscow-Tverskaya_str,14.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
