Остапенко Дмитро Іванович

Остапенко Дмитро Іванович
Остапенко Дмитро Іванович
	Остапенко Дмитро Іванович
3-й Міністр культури України
	25 вересня 1995 — 4 серпня 1999
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Іван Дзюба
Наступник	Юрій Богуцький
генеральний директор Національної філармонії України
	1999 — 28 грудня 2022
Наступник	Михайло Швед
Народився	3 листопада 1946 (78 років) ; Новачиха, Хорольський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	державний службовець
Місце роботи	Харківська обласна філармонія, ХДАК, ХАТОБ, Національна філармонія України, КНУКіМ і Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Громадянство	СРСР → Україна
Alma mater	Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського і Полтавський коледж мистецтв імені Миколи Лисенка
Діти	Остапенко Андрій Дмитрович
Звання
Нагороди
	Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Премії
	Фестиваль творчої молоді України

Дмитро Іванович Остапенко (нар. 3 листопада 1946) — український державний та культурний діяч. Міністр культури і мистецтв України (з 25 вересня 1995 по 4 серпня 1999 рр.), генеральний директор Національної філармонії України (з 1999 року до 28 грудня 2022 року).

Життєпис

Народився 3 листопада 1946 року в селі Новачиха Хорольського району Полтавської області.

Освіта

Закінчив Полтавське державне музичне училище імені Миколи Лисенка (1964), Харківський інститут мистецтв (1968). Професор.

Діяльність

З 1966 — артист Ансамблю народних інструментів Харківської обласної філармонії.

У 1968—1973 — викладач по класу народних інструментів Харківського культурно-освітнього училища, згодом — Харківського державного інституту культури.

З 1973 по 1977 — працював в Харківському обкомі ЛКСМУ та міськкому Компартії України.

З 1977 по 1982 — Директор Харківського академічного театру опери і балету імені М. В. Лисенка.

З 1982 по 1984 — Начальник головного управління театрів і музичних закладів Міністерства культури УРСР, член колегії Міністерства культури УРСР.

З 1984 по 1991 — Інструктор, завідувач сектором театрів і музичного мистецтва, консультант в апараті ЦК Компартії України.

З 1991 по 1992 — Завідувач відділу культури Інституту наукових інновацій Українського відділення міжнародного центру наукової культури «Всесвітня лабораторія».

З 1992 по 1995 — генеральний директор — художній керівник Національної філармонії України.

З 25.09.1995 по 04.08.1999 — Міністр культури і мистецтв України.

З 1999 — генеральний директор Національної філармонії України (до 28 грудня 2022 року).

Творча діяльність

Соліст-інструменталіст (домра), репертуар становить понад 40 творів. Він з успіхом гастролював в Україні, та за кордоном. Працював викладачем Київський національний університет культури і мистецтв, з 1995-го — старший викладач, доцент, а з 1998 року — професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. За ініціативою та за його безпосередньої участі в Національній філармонії створено нові художні колективи, які стали знаними не тільки в Україні, а й далеко за її межами: симфонічний оркестр, квартет баяністів, квартет гітаристів, інструментальний ансамбль «Джерело». В концертному виконанні забезпечено постановки опер М. Лисенка «Наталка Полтавка», Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», П. Чайковського «Євгеній Онєгін», Джузеппе Верді «Травіата», чим започаткував створення камерного театру при консерваторії.

Автор ряду культурно-мистецьких проектів, Днів культури України в Казахстані, Словаччині, Болгарії, Узбекистані, Росії, Франції, учасник проектів з реконструкції та капітального ремонту визначних пам'яток культури — будинків Національної філармонії України, Національного палацу «Україна», Культурного центру України в Москві.

Адміністративна діяльність

За час його перебування на посаді міністра культури завершили капітальний ремонт Національної філармонії України, заснували Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України.