Хорольський район
Хоро́льський район — колишній район України у Полтавській області з адміністративним центром у місті Хорол. Населення — ▼ 34 523 (на 1.02.2016). 17 липня 2020 року ліквідований постановою Верховної Ради України. Територія району включена до складу Лубенського району. ГеографіяМежує на півночі з Миргородським, на сході з Великобагачанським, на півдні із Семенівським, на південному заході — Оржицьким і на заході — Лубенським районами.
На території району розміщені багаті запаси мергелю і діабазу, кварцових пісків і гіпсу, торфу, а також будівельні піски і суглинки, які використовуються для виробництва цегли. Хорольський район лежить у межах Полтавської рівнини. Корисні копалини: глина, торф, пісок, мінеральна вода. На Заході району протікає р. Сула, в середній частині з Півночі на Південь — р. Хорол. Ґрунти переважно чорноземні. Площа лісів — 3,2 тис. га., лісосмуги — 931 га, переважають дуб, сосна, ясен, клен, берест. Природно-заповідний фондБотанічний садХорольський (загальнодержавного значення). ЗаказникиХвощівка, Голованька, Єньки, Комишитовий, Костюки. Ботанічні пам'ятки природиДуб черешчатий (Шишаки), Дуб черешчатий (Хорол, Героїв Небесної Сотні), Дуб черешчатий (Хорол, пров. Фруктовий), Дубовий гай (Хорол), Дуби черешчаті. Заповідні урочищаСереднє, Заяр'є, Куторжиха, Гринцеве, Радьки, Довжек, Круча, Княже, Громадський плав, Березняки, Бовбасівка, Мелюшки. ІсторіяУтворений район 1923 року з міста Хорола, Хорольської, Новоаврамівської і Єньківської волостей ліквідованого Хорольського повіту (у 1932—1937 роках входив до складу Харківської області, з 22 вересня 1937 року — Полтавської області). У сучасних межах Хорольський район з 1966 року. Площа 1 тис. км². Під час німецької окупації (вересень 1941 — вересень 1943 рр.) було зруйновано промислові підприємства, 66 колгоспів, 3 МТС, спалено села: Бригадирівку, Петрівку та Гирине, 496 громадсько-господарських приміщень, 856 будинків, культурно-освітні та лікувальні заклади. У таборі «Хорольська яма» загинуло до 100 тис. чол. Ліквідований 17 липня 2020 року постановою Верховної Ради України у рамках децентралізації. Територія району включена до складу Лубенського району. Адміністративний поділУ районі 93 населених пункти, підпорядкованих міській, 3 сільським громадам і 11 сільським радам народних депутатів. Центр — м. Хорол. НаселенняНаселення — 47,8 тисяч чоловік (1990 рік). Розподіл населення за віком та статтю (2001)[1]:
Національний склад населення за даними перепису 2001 року[2]:
Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[2]:
ЕкономікаНайбільші промислові підприємства: молочноконсервний комбінат дитячих продуктів та механічний завод. Спеціалізація сільського господарства вирощування зернових, буряків та тваринництво. 1990 року площа сільськогосподарських угідь становила 86,9 тис. га. У Хорольському районі 17 колгоспів, 4 радгоспи, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія. Залізнична станція Хорол. Автомобільних шляхів — 297,8 км. ТранспортРайоном проходить автошлях E40М03. ОсвітаУ районі 43 навчальних заклади. З них 18 середніх шкіл, 9 неповних середніх шкіл, 11 початкових, музична і спортивна школи. Два СПТУ У м. Хоролі, агропромисловий коледж, МедицинаУ районі є 49 лікувальних закладів: у тому числі лікарень — 8, фельдшерсько-акушерських пунктів — 38, 2 амбулаторії, аптека і 40 аптекарських пунктів. Ветеринарна медицинаРайоне управління ветеринарної медицини, районна державна лікарня ветеринарної медицини, сільські пункти ветеринарної медицини — 4, ветеринарні аптеки — 4. КультураБудинків культури та клубів — 36, кінотеатр, бібліотек — 46, кіноустановок — 60, музеїв на громадських засадах — 20. видається районна газета «Вісті Хорольщини». Спорт
Пам'яткиУ районі — пам'ятки природи місцевого значення дуб звичайний та Дубовий гай. На території Хорольського району знаходяться могильники та поселення Черняхівської культури, кургани; 3 пам'ятки архітектури.
Політика25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Хорольського району було створено 50 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 68,65 % (проголосували 20 003 із 29 139 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 51,29 % (10 260 виборців); Юлія Тимошенко — 17,56 % (3 512 виборців), Олег Ляшко — 13,58 % (2 716 виборців), Анатолій Гриценко — 5,52 % (1 104 виборців), Сергій Тігіпко — 3,39 % (679 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,01 %.[3] Персоналії
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia