|
Оране
Ора́не — село в Україні, в Вишгородському районі Київської області. Населення становить 624 особи. Село належить до III зони гарантованого добровільного відселення. ІсторіяПерші згадки про село датуються 1848 р. Назва села походить від міста Оран, яке існувало в глибоку давнину між нинішніми селами Оране та Фрузинівка. Про це розповідається в архівних документах, які датовані 1864 р. Із збірника «Огляд могил, валів і городищ, 1848 р.» відомо: «В двох верстах від с. Оране над р. Тетерів є городище, або городок 30-ти саженів в довжину і 20-ти в ширину. Навколо нього глибокий рів, з'єднаний обабіч з р. Тетерів. За переказами, тут знаходилось колись м. Оран, а нинішнє городище було його укріпленням». Вважається, що назва походить від поля, виораного серед дрімучих лісів. У 1939 р. тетерівські береги розвідувала археологічна експедиція АН СРСР. На околицях села знайдено могильник та залишки давньоруського городища, за якими й було доведено, що невеличке місто було зруйноване у IX ст. У похованнях між Ораним і Хочевою знайшли мечі, які належали воїнам XII ст. При польському пануванні Оране належало митрополиту Київської митрополії Феліціану Володкевичу. Тут жив помічник Володкевича — ксьондз Грегор Тетеруковський. Найстарішою будівлею Ораного була церква, збудована в 1720 р. У 1960-ті роки вона зруйнована. У 1795 р., за два роки після приєднання України до Росії, землі Володкевича, за наказом царського уряду, були подаровані нащадку полтавського полковника Іскри — Степану Іскрі. До 1861 р. Оране належало Марії Коперницькій. Федора Федосіївна Давидчук (1887 р.н.) розповідала, що її матір-кріпачку оранський пан виміняв у диканського поміщика за собаку. У 1900 р. село належало двом поміщицям — Трубецькій та Каменській. Крім церкви, у селі була винна лавка, водяний та вітряний млини і церковнопарафіяльна школа, яка розміщувалася в старій селянській хаті. Після Жовтневого перевороту у селі утворився комнезам, головою якого став Григорій Сидоренко. Головою сільського ревкому обрано Івана Коваленка. Сільську раду організовано в 1922 р., головою був Ничипір Демченко. До революції в Ораному було кілька винокурень, які виробляли спирт із картоплі. У 1926 р. на землях поміщика Григоровича-Барського побудовано крохмальний завод. У 1929 р. створено колгосп «Нове Життя», головою якого обрано Івана Петренка. Першими членами колгоспу стали одинадцять найбідніших селянських родин. Сільськогосподарська артіль носила ім’я Куйбишева.  У роки німецько-радянської війни окупанти спалили 260 хат, вщент зруйновано крохмальний завод. 137 жителів села не повернулись з фронту. На сьогодні серед жителів села 6 інвалідів війни, 4 учасника бойових дій та 240 дітей війни. У післявоєнні роки село відбудовувалось, відновлювалися зруйновані крохмальний завод, колгосп. За сумлінну працю нагороджені орденами колгоспники Пилип Пономаренко, Іван Демченко, Микола Снітко, Іван Сидоренко, Катерина Дуборіз, Марія Рутян. Всі жителі села мають статус потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС. Серед жителів Ораного — 34 ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС та 24 інваліди. З кінця лютого до 1 квітня 2022 року село було окуповане російськими військами. Видатні люди села
ІнфраструктураСьогодні на території села розміщуються Оранське лісництво, ВАТ «Оранський крохмальний завод», ТОВ «Україна», ТОВ «Екополіс», ТОВ «ДІВА», прикордонна застава «Оране». У селі діють Оранська ЗОШ I-II ступенів, молодіжний центр, створений за сприяння Чорнобильської Програми відродження регіонів, Програми розвитку ООН та молодіжної організації «Салют», ФАП. Галерея
ДжерелаПримітки Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Оране
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
