|
Олізарівка
Олізарівка (до 2009 року — Олизарівка[1]) — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Населення становить приблизно 400 осіб. Перша документальна згадка про село Олізарівка датується ХVI століттям. Площа земель сільської ради становить 1967 га. Відстані від села: до Чорнобиля — 55 км; до Іванкова — 33 км; до Києва — 98 км. Кількість населення станом на 01.01.2008 року: 385 осіб. Село Олізарівка належить до IV зони посиленого радіологічного контролю. ІсторіяІсторія села Олізарівка бере свій початок від заснування на цих землях маєтку шляхетного роду панів Олізарів, які господарювали в XVI—XVIII століттях на Житомирщині й Волині. Попервах село складалося з двох громад, очолюваних старостами. До першого входили Олізарівка і Карлівка. До другого — Осниця і Красилівка. Саме село Олізарівка розташоване на 33 км на північний захід від райцентру, на межі Київської та Житомирської областей. Нині в селі 190 дворів, у яких проживають 385 осіб. Колективізація в селі Олізарівка розпочалася в 1930-х роках. Першими комуністами в селі були: Пилип Качан, Денис Троценко, Кузьма Зінченко, Марко Радченко, Дмитро Отрощенко. Першими вступили до комсомолу юнаки Тимох Козленко, Петро Оборський, Адольф Моргунець. Під час колективізації був утворений колгосп «Серп і молот». Мирне життя людей перервала війна. В серпні 1941 року німецькі загарбники ввійшли в село. Багато мешканців Олізарівки захищали Батьківщину на фронтах німецько-радянської війни. Працездатну молодь силоміць забирали в Німеччину на примусові роботи. Таким нелегким шляхом пройшли: Ганна Семенівна та Ганна Романівна Матюшки, Ольга Селегей, Марія Качан та багато інших. Після більш як дворічної окупації 2 листопада 1943 року воїни 336-ї дивізії Першого Українського фронту форсували річку Тетерів і реокупували район та село Олізарівку від німецьких загарбників. 93 мешканці Олізарівки так і не повернулись до рідної домівки. 9 травня 1992 року в центрі села був відкритий пам'ятник воїнам, загиблим в роки Другої світової війни, споруджений скульптором Леонідом Верстаком, вихідцем з Олізарівки, який на даний час[коли?] проживає в м. Києві. Велику увагу приділяють олізарівці ветеранам і вдовам війни, тому що совість не дає нам забути про тих, кому зобов'язані життям і щастям. Вони слугують односельцям добрим прикладом для наслідування. Це такі як: Іван Селегей, Микола Троценко, Анастасія Йовженко, Ольга Коврига. Після війни мешканці села, переборюючи біль втрат, почали відроджувати село та народне господарство. Уже в 1953 році олізарівський колгосп «Серп і молот» був приєднаний до Жміївського колгоспу ім. Дзержинського. А в 1960 році знову пройшла реорганізація, і тепер Олізарівка ввійшла до складу Сидоровицького колгоспу ім. 1 Травня. В лютому 1967 року центральна садиба колгоспу ім. 1 Травня (село Сидоровичі) була приєднана до села Термахівка. В Олізарівці був створений колгосп ім. 50-річчя Жовтня, до якого входили Жміївка, Верхолісся, Варівськ, Людвинівка і Рафалівка. У 1988 році Олізарівка стала самостійним колгоспом, назва лишилась та сама — ім. 50-річ-чя Жовтня, із спеціалізацією молочно-льонарно-картопляного напрямку. Колгосп набирав силу. Люди, на різних ділянках колгоспної роботи, працювали не покладаючи рук. Так і зростав їх добробут, так і процвітало село. Багато односельців за плідну працю нагороджені державними нагородами, це такі як: Микола Зірицький, Іван Головієнко, Тамара Ягодинська, Галина Верес, Адольф Верес, Галина Зіневич. Майже всі жителі села мають статус потерпілих внаслідок Чорнобильської трагедії. Серед них є ліквідатори на ЧАЕС: Олександр Майстренко, Володимир Ковкрак, Ігор Комаренко, Іван Пастушенко. У 1987 році, після Чорнобильської трагедії, держава побудувала 67 будинків для осіб: переселених із зони. За цією ж програмою було збудовано дитячий садок, приміщення школи, будинок культури, ФАПи, контори. З 1999 року колгосп реорганізувався в сільськогосподарський виробничий кооператив «Олізарівський». Людьми похилого віку та одинокими опікуються працівники Центру соціальної допомоги. На даний час на території села працюють: школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, три приватних магазини, дві пилорами, та один деревообробний цех. З 27 лютого по 31 березня 2022 року село було окуповане російськими військами. ГеографіяЧерез село тече річка Болотна, права притока Жереви. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
