Озаркевич Іван Іванович

Іван Озаркевич
Іван Озаркевич
Народився	5 грудня 1826(1826-12-05) с.Глибоке, нині с. Глибока Богородчанський район
Помер	9 лютого 1903(1903-02-09) (76 років) Болехів
Країна	Австрійська імперія  Австро-Угорщина
Національність	українець
Діяльність	поет, політик
Відомий завдяки	громадський та політичний діяч
Знання мов	українська, німецька і польська
Членство	Товариство імені Михайла Качковського
Посада	посол до Галицького сейму^[d] і член Палати Цислейтанії^d
Конфесія	католицька церква
Батько	Озаркевич Іван Григорович
У шлюбі з	Теофіла з Окуневських
Діти	Озаркевич Євген Іванович, Озаркевич Володимир Іванович і Наталя Кобринська
Медіафайли у Вікісховищі

Іван (Іоан) Іванович Озаркевич (5 грудня 1826, Глибоке, нині с. Глибока Богородчанський район — 9 лютого 1903, Болехів[1]) — український греко-католицький священник, громадський та політичний діяч Галичини у ХІХ ст.

Життєпис

Син Івана Григоровича Озаркевича, чоловік Теофіли з Окуневських (†28.03.1904)[2], батько Євгена, Володимира, Лонгина Озаркевичів та Наталії Кобринської. Небожами Івана Озаркевича були Теофіл[3] та Ярослав Окуневські. Шляхетського походження.

Здобув вищу духовну освіту (закінчив Львівську духовну семінарію, висвячений 1848 року, з 1848 року парох Белелуї[1]), володів декількома європейськими мовами, вкомплектував чималу бібліотеку всебічного змісту: богословського, філософського, історичного, економічного, соціяльного, художнього. Брав участь у діяльності «Руської Бесіди», Галицько-Руської матиці, Народного дому, «Общества ім. М. Качковського» тощо.

З 1861 року Снятинський декан УГКЦ, з 1884 року парох Болехова. Депутат Снятинської повітової ради (1868—1884 роки, був віце-маршалком Снятинського повіту), Болехівської повітової ради, шкільний інспектор.[1]

Як відомий громадський діяч став послом (депутатом) краєвого сойму (1867—1876 роки; обраний в 2-му скликанні від IV курії округу Снятин — Заболотів, обраний замість Василя Кузика, повноваження якого не підтвердив Сейм; склав мандат 15 травня 1875 року, замість нього був обраний о. Михайло Коржинський[4]), згодом — Віденського парламенту (1873—1891).

Неодноразово подавав інтерпеляції (запити) на захист і розширення громадських та національних прав русинів-українців у справі поліпшення шкільної освіти в Галичині; зокрема, після відмов:

• у 1890 р. старости Підгайців надати зал для зустрічі з виборцями члену Крайової управи Дем'яну Савчаку
• надати відпустку на передвиборчі зустрічі Юліяну Романчуку[5]
  1895 року очолив депутацію галицьких українців до цісаря зі скаргою на крайову адміністрацію у зв'язку з порушеннями законодавства під час виборчої кампанії до Галицького Сейму.

Творчість

Автор поезій, сценічних постановок.[1]

Примітки

1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 164.
2. Посмертні оповістки. Теофіля з Окуневских Озаркевичева // Руслан, ч. 63 за 18 (31) марця 1904. — С. 4.
3. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 165.
4. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 105—108.
5. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 84.

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: «Тріада плюс», 2010. — 228 с., іл.

Посилання

• Озаркевич Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1196. — 1000 екз.