|
Озаркевич Євген Іванович
Озарке́вич Євге́н Іва́нович (8 травня 1861 — 21 вересня 1916, Відень) — український лікар. Брат феміністки Наталії Кобринської, Володимира та Лонгина Озаркевичів. БіографіяНародився в с. Белелуя Снятинського повіту, в родині видатного парламентарія, отця Івана Озаркевича та Теофілії з Окуневських, доньки попереднього белелуйського пароха дрібношляхетського походження. Він виростав у Болехові в домівці, яку сучасники називали «руськими Атенами»: Євген був родичем адвоката-політика Теофіла Окуневського та швагром відомого педагога Григорія Величка. Навчався в Чернівецькій гімназії та Академічній гімназії у Львові. У 1879 році вступив на медичний факультет Віденського університету, очолював товариство українських студентів «Січ». 1888 склав докторат і три роки працював у клініках Відня; 1891–1893 роках — керівник шпиталю у Вишеграді (Моравія). 1893 року Озаркевич переїхав до Стрия, де працював приватним лікарем, згуртував українців міста в «Міщанську бесіду» й намагався активізувати місцеву «Просвіту». З 1894 — повітовий лікар у Рожнятові. За редакцією Озаркевича видавництво НТШ вийшло 5 випусків «Лікарського збірника» (шість випусків впродовж 1898–1901). Він почав величезну працю — складання першого в історії словника української медичної термінології. 1901 року внаслідок першої сецесії стало зрозуміло, що кафедри йому не отримати. Звільнившись з університету, Озаркевич влаштувався до міського шпиталю, 1902 очолив лікарську комісію НТШ, а 1903 заснував «Народну лічницю» у Львові. Митрополит Андрей Шептицький подарував «Народній лічниці» власний будинок по вул. Петра Скарги (тепер вул. Озаркевича, 4) й узяв товариство під свою опіку. За задумом Озаркевича, «Народна лічниця» мала стати центром української медичної науки, а в перспективі — базою для медичного факультету Львівського українського університету. Громадська і наукова діяльність1910 Озаркевич очолив «Руське лікарське товариство», яке гуртувало 63 лікарів Галичини та Буковини. 1912 з'явився орган «Руського лікарського товариства» «Здоровлє» за його редакцією. Репрезентував українських лікарів на наукових конгресах у Парижі, Мадриді, Белграді, організував Всеслов'янський з'їзд лікарів у Петербурзі. Член «Просвіти» (заступник голови 1908–1909), Української національно-демократичної партії, видавничої спілки «Діло», дирекції страхового товариства «Дністер», надзірної ради «Народної гостинниці», управи Ставропігійського інституту. Член Найвищої Ради здоров'я у Відні з 1914. Головний лікар шпиталю для біженців у Вольфсберзі (Каринтія, 1915). Озаркевича називають організатором українських лікарів. Помер у Відні. Могила втрачена у 1957 р. Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
