|
Недобудовані радянські АЕС    Недобудовані АЕС Радянського Союзу — атомні електричні станції, будівництво яких почалося на території СРСР чи за його межами за радянськими технологіями, але з різних причин не було завершено. Цілеспрямований розвиток атомної енергетики в СРСР почався в 1960-х роках. Будівництво АЕС здійснювалося у відповідності з планом по введенню енергетичних потужностей, що стверджувало вище керівництво країни. До кінця 1980-х років відбулося різке згортання численних новобудов атомної енергетики. Також було зупинено будівництво міст-супутників для працівників запланованих АЕС. З 1980-х років пропонували і продовжують пропонувати проєкти будівництва АЕС на занедбаних майданчиках. Масове будівництво атомних електростанційУ 1960-х роках у Радянському Союзі був проведений аналіз паливно-енергетичного балансу країни та окремих її регіонів. На підставі цього аналізу фахівці зробили висновок, що через 10-15 років Європейська частина СРСР, в якій базувалася значна частина промисловості, зіткнеться з браком енергоресурсів. Дефіцит електроенергії було вирішено компенсувати за рахунок розвитку та будівництва АЕС, яке на той момент вже тривало в ряді країн. Розвиток атомної енергетики СРСР здійснювалося шляхом адаптації для генерації електроенергії ядерних установок, розроблених для військових цілей. Радянські АЕС будувалися на основі двох типів реакторів: установки з водно-водяними корпусними енергетичними ядерними реакторами ВВЕР і установки з графітовими канальними реакторами (РБМК). Інші напрямки реакторобудування широкого розвитку не отримали. За типовим проєктом атомної електростанції потужністю 4 ГВт, що складається з 4 моноблочних енергоблоків з реакторами ВВЕР-1000, відпрацьованому на перших чергах будівництва Запорізької та Балаковської станцій, повинні були бути побудовані Ростовська, Кримська, Башкирська і Татарська АЕС. Відмінності їх полягають лише в обліку особливостей майданчика розміщення: напрямку передачі електроенергії, яку виробляють АЕС, води і віддаленості джерел водопостачання, наявності та розташування під'їзних шляхів та інших факторів. Будівництво усіх названих АЕС почалося в кінці 1970-х років із запланованим введенням в експлуатацію наприкінці 1980-х — початку 1990-х років. Щодо кожної з споруджуваних тоді АЕС можна навести слова з дорожнього щоденника М. Сизова, сказаних про Костромську АЕС:
Масове будівництво АЕС загальмувалося після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Однак навіть не це стало причиною зупинки ряду будівництв. Подібна за масштабами катастрофа 1957 року на хімкомбінаті «МАЯК» у Челябінській області не зупинила в свій час розвиток атомного сегмента економіки — набагато вагомішою виявилась несприятлива економічна ситуація, що зупинила зведення дорогих об'єктів енергетики. Після аварії на Чорнобильській АЕС було ухвалено рішення про зупинку будівництва майже всіх енергоблоків на базі реакторів РБМК. Найбільшу популярність серед недобудованих атомних електростанцій колишнього СРСР набула Кримська АЕС, почасти через розташування в курортному регіоні, почасти через високий ступінь готовності (і, відповідно, туристичної привабливості для сталкерів), а почасти через розташування поруч експериментальних сонячної і вітряної електростанцій. Станція п'ять років приймала музичний фестиваль Казантип, що отримав назву якраз по півострову, де розташована АЕС. Потім знімалася у безлічі фільмів, з яких найвідомішим став «Залюднений острів» Федора Бондарчука (фото станції у кадрі фільму). Після окупації Криму Російською Федерацією знову актуальною стала проблема постачання світла на півострів. У березні 2015 року повернутися до ідеї побудови АЕС в Щолкіному запропонував член комітету Ради Федерації Росії з економічної політики Віктор Рогоцький: «Атомна енергетика сьогодні абсолютно надійна і застосовується в усьому світі. У вас (у Криму) є дві проблеми — енергетика і вода. Атомна електростанція зможе назавжди вирішити обидва ці завдання», — сказав російський сенатор. Однак керівництво концерну «Росенергоатом» повідомило, що ідея Віктора Рогоцького безперспективна. Заступник директора корпорації Павло Іпатов тоді зазначив, що в цьому випадку будувати новий об'єкт — це навіть вигідніше, ніж відновлювати старий і зруйнований[1].
крім цього, було зупинено будівництво:
Але їх зведення не вийшло за стадію підготовчих земляних робіт, тобто, на відміну від перерахованих вище об'єктів, вони залишилися лише на папері;
На момент зупинки будівництва готовність першого енергоблоку Ростовської АЕС становила 95 %, Кримської АЕС — 80 %. На Костромській АЕС були зведені лише допоміжні об'єкти пускового комплексу, зведення реакторних і машинних відділень АЕС не починалося, тому проєкт був переглянутий спочатку під реакторні установки ВПБЕР-600 (модифікація ВВЕР-640, так і не запущені в серійне виробництво), а пізніше під ВВЕР-1000. Н. Горєлов писав про будівництво Башкирської АЕС[10]:
 У багатьох випадках (Кримська, Башкирська, Татарська електростанції) офіційною причиною зупинки будівництва називалося знаходження майданчика АЕС на тектонічному розломі і небезпеки техногенної катастрофи в разі природних катаклізмів, таких як Кримського землетрусу 1927 року. Цьому доводу опонує Роберт Нігматулін, колишній депутат Держдуми РФ, академік РАН, голова Вищої екологічної ради Росії: «Я в таких випадках згадую Спітакську трагедію, тоді епіцентр землетрусу був на місці, де знаходиться Вірменська АЕС. І атомна станція прекрасно все винесла — ні тріщинки.» Більш пізні експертизи, проведені в тому числі і Академією наук СРСР[11] підтверджували, що по тектонічних сейсмічних умовах майданчики АЕС відповідають нормативним документам. Крім того, на момент зупинки будівництва більшості з перерахованих АЕС роботи по зведенню реакторних відділень знаходилися на початковій стадії, що дозволяло при необхідності внести корективи з урахуванням більш високих вимог по сейсмостійкості АЕС. Більш того, реактори ВВЕР-1000 розраховані на сейсмічний вплив при проєктному землетрусі з магнітудою 7 балів за шкалою Ріхтера. Втім, навіть Запорізька АЕС, що повністю відповідає вимогам МАГАТЕ, оснащена реакторами ВВЕР-1000, в документах другої половини 1980-х років також згадувалася серед небезпечних, через розташування на ділянці, що піддається карстовим явищам та зсувам.[12] Будівництво деяких АЕС тривало, незважаючи на виниклі труднощі. Так зведення Хмельницької АЕС було розпочато в 1981 році. Перший енергоблок було зведено в 1987, а другий енергоблок, закладений в 1983 році, запущений тільки в 2004 році, а інші два блоки будуються досі. Перспективи їх завершення не ясні. Пропонувалася ідея зведення на їх місці енергоблоків на базі китайських реакторів. Аналогічно склалася доля Ростовської АЕС, будівництво якої було розпочато в 1981 році. Навіть перший блок станції не був добудований. В 1990 році, обласна Рада народних депутатів під потужним тиском громадськості ухвалила рішення про «неприпустимість будівництва АЕС на території Ростовської області на сучасному етапі». Це сталося в той момент, коли будівельна готовність першого енергоблоку становила 95 %, другого — 47 %[13]. Роботи відновилися тільки в 2000 році, 1-й блок був запущений в 2001 році, другий у 2010 році, третій — в 2015 році. Міста-супутники.jpg) Будинки в правій частині кадру, так звані «свічки» (якщо стоять поодинці) або «гармошки» (якщо зістиковано стіна до стіни) — типові для багатьох міст-супутників АЕС (проєкт 121-60-25, 36 квартир) Технологія будівництва АЕС передбачає декілька етапів, з яких зведення безпосередньо станції виявляється заключним етапом. Враховуючи величезні обсяги робіт (тільки на фундаментну плиту одного енергоблоку йде більше будматеріалів, ніж на декілька багатоповерхових житлових будинків), необхідно початкове зведення будівельної бази, ділянок автомобільних доріг і залізниць, насосно-фільтрувальної станції, водогонів і каналізаційних споруд, пуско резервній котельні та інших об'єктів. Тому спочатку йде зведення містечка будівельників, яке по мірі зведення і введення в експлуатацію станції, стане містечком енергетиків. Проєктування міста з «чистого аркуша» дозволяло уникнути багатьох містобудівних проблем — міста-супутники отримали широкі просторі вулиці, зручні транспортні розв'язки, вдале розташування по розі вітрів, розподіл житлових і паркових зон. І.Іванов так описує у своїх подорожніх нотатках селище Чисті Бори — типове містечко атомників:
Типове місто-супутник АЕС розраховане на 35-40 тисяч жителів. Житловий масив із сучасних багатоповерхових будинків — класичний приклад пізнього соціалістичного стилю міської забудови. Характерна риса, особливо помітна на картах та аеросвітлинах — пряме, як стріла, шосе довжиною 3-5 км від містечка енергетиків до самої станції.
Недобудовані радянські АЕС за кордономУ 1970-х — на початку 1980-х років виробничими об'єднаннями «Атоменергоекспорт» і «Зовнішатоменергобуд» (у 1998 році були об'єднані в «Атомстройекспорт») велося будівництво атомних електростанцій і ядерних науково-дослідних центрів в рамках міжурядових угод з надання технічного сприяння країнам Східної Європи та інших держав з розвитку атомної енергетики. За кордоном (у Фінляндії, а також країнах соцтабору) було зведено близько тридцяти енергоблоків АЕС[14], проте економічні труднощі кінця 1980-х років та розпад СРСР, що почався за нею, серйозно загальмували, а часто і повністю зупинили завершення будівництва цих АЕС.
Посилання
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
