Міжзоряна комета може бути виявлена, якщо вона проходить через Сонячну систему поблизу Сонця, або якщо вона відокремилася від хмари Оорта й почала рухатися по сильно витягнутій гіперболічній орбіті, втрачаючи гравітаційний зв'язок із Сонцем. Комети зі слабкими гіперболічними траєкторіями спостерігалися, але їх траєкторії свідчать, що вони були викинуті з хмари Оорта, тобто утворилися в нашій Сонячній системі, а не в системі іншої зорі чи в міжзоряному середовищі[джерело?].
Історія відкриття
Гіпотезу про існування міжзоряних комет висловив американський дослідник Джон Є. Мак в 1975 році[3].
На початку XXI сторіччя їх існування вже не ставилося під сумнів фахівцями[4], хоча станом на 2010 рік не було виявлено жодної комети зі швидкістю руху, що перевищує швидкість утікання від Сонця[5].
Комета 2І/Борисова, знімок зроблено телескопом імені Габбла
Відкриття першої міжзоряної комети — 2I/Борисова —, було підтверджено 2019 року[6].
Фізичні характеристики
Сучасні моделі утворення хмари Оорта показують, що більшість комет викидалися з неї в міжзоряний простір і тільки мала частина залишалася в хмарі. Розрахунки показують, що кількість викинутих із хмари комет в 3−100 разів більше, ніж тих що в ньому залишилися. За іншими моделями кількість викинутих комет становить 90-99% всіх утворених там комет[7]. І немає ніяких підстав вважати, що в інших зоряних системах утворення комет відбувається якимось іншим шляхом, що виключає подібне розсіювання[1].
Міжзоряні комети мають час від часу проходити через внутрішню частину Сонячної системи[1]. Вважалося, що вони мають підходити до Сонячної системи з різними швидкостями з області сузір'я Геркулеса, оскільки Сонячна система рухається саме в цьому напрямку[8].
У рідкісних випадках міжзоряні комети можуть бути захоплені при проходженні через Сонячну систему і переведені тяжінням Сонця на геліоцентричну орбіту. Комп'ютерне моделювання показує, що Юпітер — єдина планета, яка досить масивна для того, щоб захопити таку комету і перевести її на навколосонячну орбіту, але подібне захоплення можливе тільки раз на 60 мільйонів років. Прикладом такої комети, можливо, є комета 96P/Махгольца, яка має дуже незвичайний хімічний склад, схожий зі складом міжзоряного середовища, з якого вона і могла утворитися[5].
Імовірно щільність комет не може перевищувати 1013 комет на кубічний парсек[9].
Приклади міжзоряних комет
2I/Борисова, раніше відома як C/2019 Q4 (Борисова) — перша підтверджена міжзоряна комета.
.png)
