|
Мідзогуті Кендзі
Ке́ндзі Мідзогу́ті (яп. 溝口 健二, Mizoguchi Kenji); 16 травня 1898, Токіо, Японія — 24 серпня 1954, Кіото, Японія) — японський кінорежисер, який нарівні з Ясудзіро Одзу і Акірою Куросавою визнаний видатним майстром японського кінематографа. Для його режисерської манери характерна техніка «плану-епізоду» («одна сцена — один план»), яка має на увазі відмову від монтажу на користь складних пересувань камери всередині кадру (план «емакімоно» за назвою довгого мальовничого сувою, розгорнутого по горизонталі)[6]. БіографіяКендзі Мідзогуті народився в токійському районі Хонго в сім'ї покрівельника[7]. Сім'я мала середній достаток, поки батько не спробував зайнятися продажем плащів для солдатів під час Російсько-японської війни. Війна закінчилася занадто швидко, щоб інвестиції окупилися; родина опинилася в гнітючому становищі та переселилася в Асакусу, недалеко від театру й району борделів[7]. Старшу сестру Сусомо (Судзу) довелося віддати в чужу сім'ю; через деякий час названі батьки продали її в гейші. Ця подія глибоко вплинула на світогляд Мідзогуті, зумовивши головну тему його творчості — «нещастя жінок у світі чоловіків»[8], у тому числі їхнє животіння в будинках розпусти. Він усе життя різко протистояв батькові, який жорстоко поводився з матір'ю і сестрою. Мідзогуті залишив школу в 13 років, щоб працювати й вивчати графіку в інституті Аохасі. Першою його роботою був дизайн реклами в Кобе. У 1915 році померла його мати, і старша сестра, залишивши батьківський дім, відвезла двох молодших братів до Токіо. У 1920 році Мідзогуті увійшов до світу кіноіндустрії як актор. Через три роки він став повноправним режисером на студії «Nikkatsu», поставивши свій перший фільм «Воскресіння кохання» під час страйку робітників. Кар'єраРанні роботи Кендзі Мідзогуті створені під сильним впливом німецького експресіонізму, середи них екранізації творів Юджина О'Нілла і Льва Толстого. Мідзогуті працював швидко, іноді знімаючи фільм за декілька тижнів. У 1920-1930-х роках він зняв більше за півсотню фільмів, більшість з яких нині вважаються втраченими. Після Великого кантоського землетрусу Кендзі Мідзогуті переїхав у Кіото, де була розташована студія «Nikkatsu», і працював там, поки скандал не змусив його тимчасово відійти від справ: Юріко Ітідзе, жінка за викликом, з якою у нього були стосунки, напала на нього й порізала бритвою спину. На фільмах першої половини 1930-х років позначилася схильність Мідзогуті до соціалізму. Сам режисер в останні роки життя говорив, що по-справжньому його кар'єра почалася фільмами «Осакська елегія» і «Гіонські сестри», обидва 1936 року. Поступово Мідзогуті завойовує репутацію режисера «нового реалізму». Однією з основних тем його фільмів стає безправна роль жінки в японському суспільстві. Кендзі Мідзогуті, під враженням від долі сестри, зняв декілька фільмів про світ гейш і повій: «Гейша», «Район червоних ліхтарів» та ін.; героїні його фільмів беззахисні перед жорстокістю меркантильного світу. В роки Другої світової війни Мідзогуті був вимушений іти на поступки військовому уряду. Найвідоміша стрічка цього періоду — епічний твір «Відданість в епоху Генроку» (1941), в основу якого лягла знаменита легенда про 47 ронінів. На початку 1950-х Кендзі Мідзогуті спільно зі своїм постійним сценаристом Йосіката Єдою цілком перемикнувся на дзідайґекі, запозичуючи сюжети з історії та фольклору. У цей період з'явилися його найвідоміші роботи: «Життя Охару, куртизанки» (1952), фільм, який сам режисер вважав найкращою своєю роботою; «Казки туманного місяця після дощу» (1953), відзначені «Срібним левом» на Венеційському кінофестивалі та «Управитель Сансьо» (1954), один з улюблених фільмів критиків французької нової хвилі. Ці роботи принесли режисерові, який у себе на батьківщині вважався старомодним, світове визнання. Справа доходила до того, що в Європі його «порівнювали з Шекспіром і Бетховеном за похмуру мелодію невідворотного року; з Рембрандтом, Тіціаном і навіть Пікассо за витончену мальовничість чорно-білого зображення»[8]. Кендзі Мідзогуті помер у розквіті творчих сил від лейкемії 24 серпня 1954 в Кіото. У 1975 році Кането Сіндо зняв повнометражний документальний фільм «Кендзі Мідзогуті — життя кінорежисера». Фільмографія (вибіркова)
Визнання
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
