|
Одзу Ясудзіро
Ясудзі́ро О́дзу (яп. 小津 安二郎, Одзу Ясудзіро:); нар. 12 грудня 1903, Токіо, Японія — пом. 12 грудня 1963, Токіо, Японія) — японський кінорежисер і сценарист, один із загальновизнаних класиків японської і світової кінорежисури[1][2]. БіографіяЯсудзіро Одзу народився 12 грудня 1903 року в Токіо в сім'ї торговця добривами; батьки розлучилися, коли хлопчикові було 9 років. Виховувався у провінції. У шкільні роки любив дивитися голлівудські фільми, особливо з участю Чапліна, Ллойда і Інграма. Деякий час працював шкільним учителем. Одзу прийшов у кіномистецтво у 1923 році, починав як помічник оператора при режисерові Тадамото Окубе на кіностудії «Сьотіку». Окуба став учителем Одзу, зробивши помітний вплив на його творчість, особливо на комедії. У 1926 році, відслуживши рік в армії, Одзу повернувся на «Сьотіку» вже як асистент режисера. Дебютував у німому кіно самурайською драмою «Меч покаяння» (1927). У 1929 році разом з режисерами Ясудзіро Сімадзу і Хейносуке Ґошо Одзу створив на студії «Сьотіку» новий жанр стрічок «буденного реалізму» («семінґекі»), що фіксували з гумором і співчуттям життя простих людей. У 1936-му одним з останніх японських кінорежисерів почав використовувати звук («Єдиний син»). Брав участь у японсько-китайській і Другий світовий війнах, у 1945 році шість місяців провів у британському таборі для військовополонених. Після війни режисерський почерк Одзу зазнає зламу, він відходить від комедійних і кримінальних сюжетів і взагалі від драматизації подій у бік зображення повсякденного сімейного побуту, уникаючи прямого коментаря, витісняючи багато що в підтекст. Як пише Дж. Розенбаум, дійові особи фільмів Одзу зайняті, на перший погляд, нічим не примітними домашніми заняттями, проте режисер фіксує їх з такою значністю, начебто то були релігійні обряди.[3]  Ясудзіро Одзу вів холостяцький спосіб життя у будинку матері, іноді відвідував будинки розпусти, любив випити з друзями.[4] Волів працювати з одними і тими ж акторами, такими як Чішу Рю і Сецуко Хара. Ясудзіро Одзу помер 12 грудня 1963 року в день свого 60-річчя і похований на цвинтарі Монастиря Досконалого Просвітлення (яп. 円覚寺) у священному місті Камакура (в префектурі Канаґава)[5]. На надгробку режисера накреслено символ Му[ru][6]. Характеристика творчостіОдзу черпав сюжети своїх фільмів з повсякденного життя японської сім'ї в епоху післявоєнної трансформації (вестернізації) традиційного суспільства. На відміну від А. П. Чехова і Джейн Остін, з якими його іноді порівнюють[7], картина світу і спосіб її представлення на екрані в Одзу зав'язані на специфічній культурній традиції, висхідній до буддизму і синтоїзму.[4] Стосунки між близькими людьми показані з тонким психологізмом, без критичних оцінок і сентиментальності[3]. У післявоєнні роки Одзу виробив унікальну режисерську техніку з такими відмітними рисами:
З іншим класиком японського кіно, Кендзі Мідзоґуті, Одзу зближує безпристрасна фіксація кінокамерою незначних, на перший погляд, подій, а також зведення до мінімуму ролі монтажу.[8] Визнання У 1955 році Одзу був обраний головою Асоціації японських кінорежисерів, яку очолював аж до своєї смерті у 1963-му[5], у 1958 році нагороджений орденом «Мурасакі дзю хосе». За межами Японії до 1970-х років Одзу, як режисер, був практично невідомий. Місцеві кіностудії намагалися не показувати фільми «Бога кіно» за кордоном з побоювань, що вони не будуть зрозумілі, бо відображають «домашній» образ Японії, повсякденний життєвий устрій. На заході популярність до Одзу прийшла посмертно, після публікації у 1972 році монографії Пола Шредера. До 1992 року міжнародна репутація Одзу виросла до такої міри, що за результатами глобального опитування кінокритиків, проведеного британським виданням Sight & Sound, стрічка Одзу «Токійська повість» 1953 року увійшла до трійки найвизначніших фільмів в історії кінематографу — разом із «Громадянином Кейном» (1941) і «Правилами гри» (1939)[9]. У 2010 році «Токійська повість» зайняла 16-ту позицію у рейтингу «100 найкращих фільмів світового кінематографу» за версією часопису Empire[10]. У 1985 році німецький режисер Вім Вендерс зняв фільм «Токіо-га» про пошуки японської столиці, якою вона постала перед ним у фільмах Ясудзіро Одзу. Йому ж він присвятив (разом з Тарковським і Франсуа Трюффо) свій фільм «Небо над Берліном».[4] Вендерс називає творчість японця «довгочасною істиною, яка тривала від першого до останнього кадру»:
Фільмографія
Нагороди
Примітки
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Одзу Ясудзіро
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
