За японською домодерною системою мір довжина татамі дорівнює 6 шяку 3 суни; ширина — 3 шяку 1 сун 5 бу[4]. Модерний стандарт — 6 шяку на 3 шяку (бл. 91 х 182 см). Довжина і ширина татамі, незалежно від розмірів, відносяться один до одного як 2:1. Товщина татамі — близько 5 см. Пропорції татамі повторюють правило золотого перетину.[5]
Локальні стандарти японських мір довжини різняться залежно від регіону. Тому всередині Японії існують регіональні відмінності в розмірах татамі. Виділяють чотири основні типи:
Районне татамі 【団地間】 = 85 см х 170 см = 1,445 м² — надрегіональни стандарт для житлових комплексів.
Крім цього існує декілька локальних стандартів у регіонах меншого рівня.
Традиційно татамі, виготовлені за кіотським стандартом називаються «столичними» (яп.京間畳), решта — «провінційними» (яп.田舎畳).
Розміщення
В Японії розмір кімнат зазвичай вимірюється кількістю татамі. Підлога кімнати зазвичай вкрита кількома татамі, що мають одну форму і розміри.
Є декілька правил що визначають кількість і порядок розміщення татамі в приміщенні. Зазвичай, татамі не повинні лежати правильною сіткою, і не повинно бути жодного місця, де кути трьох або чотирьох матів сходяться. Таке розміщення називається святковим (【祝儀敷き】, шюґі-джікі). Під час похоронів або у монастирях татамі кладуть навпаки — сіткою, так аби кути матів сходилася на одному боці. Такий тип розміщення називають несвятковим (【不祝儀敷き】, фушюґі-джікі).
Магазини традиційно мали розмір 5 1/2 татамі, а чайні будиночки та чайні кімнати 4 1/2 татамі.
У 7—12 сторіччях татамі не існувало. Використовувались здебільше прості циновки (рогожі) що поділялись за призначенням (для сидіння, для вкривання і таке інше).
У період Камакура (1185—1333) в заможних родинах циновки почали виготовляти у вигляді матів — татамі. Ними вкривали всю площу кімнат.
Служба на татамі
Лекція в монастирі на татамі
Чорноризець на татамі
Аристократи на татамі
Диспут на татамі
У період Муромачі (1392—1568) татамі набули сучасного вигляду. Їх називали «покривальними» (【敷畳】 шікі-датамі) на противагу «кладеним» (【置畳】 окі-датамі) — тобто окремим циновкам, що виконували роль подушки. Соціальний статус господарів визначався за кількістю і товщиною татамі, а також кольором і візерунком облямівки.
Сен-но Рікю на татамі з малою «корейською облямівкою»[6]
З кінця 17-го століття татамі стали доступні для широких верств населення.
Сучасні заможні японські будинки і квартири мають хоча б одну кімнату японського традиційного стилю, в якій використовуються татамі.
Через еластичність цих матів їх використовують як місце відпочинку або ліжко.
Мистецтво чаювання
Татамі глибоко пов'язані з японським побутом, релігійними обрядами, та чайною церемонією.
Наприклад кожна циновка чайного будиночку має своє призначення і назву, так головна циновка може мати назву
шю-датамі (яп.主畳), темае-датамі (яп.点前畳) чи доґу-датамі (яп.道具畳); циновка біля входу - кекомі-датамі (яп.蹴込畳); циновка, що відведена іменитим гостям —
кінін-датамі (яп.貴人畳); місце для звичайних гостей — кякудатамі (яп.客畳); місце розміщення вогнища - ро-датамі (яп.炉畳); місце розміщення посуду — доґу-датамі (яп.道具畳).
Бойові мистецтва
Татамі також використовують, як захисне покриття на тренуваннях з японських бойових мистецтв, таких як дзюдо,
айкідо та інших.
Татамі також використовуються на тренуваннях з японського фехтування для відпрацьовки розрубання предметів (【試し斬り】 тамешіґірі). Такі татамі скручені в циліндри замочують у воді на кілька днів, щоб потім випробувати на них гостроту меча або перевірити навички фехтувальника.
↑Хёрлберт, Аллен. Сетка(PDF). с. 7. Архів оригіналу(PDF) за 23 грудня 2018. Процитовано 23 лютого 2019. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)