Червона медовичка була зображена на трьох малюнках, відомих як малюнки Вотлінга. Вони були намальовані в період з 1788 по 1794 роки, в перші роки колонізації Сіднея. За цими малюнками англійський натураліст Джон Летем в 1801 році описав три види птахів: Certhia sanguinolenta, Certhia dibapha і Certhia erythropygia[8][9][10] В 1843 році англійський орнітолог Джон Гульд прийшов до висновку, що три види, описані Джоном Летемом, насправді були одним видом[11]. Гульд встановив Myzomela sanguinolenta як основну назву, таким чином дві інші назви стали її синонімами[12][13].
Опис
Червона медовичка є найменшим представником родини медолюбових, що мешкає в Австралії[14]. Її довжина становить 9-11 см, розмах крил 18 см, вага 8 г. Виду притаманний статневий диморфізм. У самців голова, груди і спина яскраво-червоні, крила і хвіст чорні, нижня частина тіла і кінчики крил білуваті. Від дзьоба до очей ідуть чорні смуги, навколо очей чорні кільця. Самиці мають світло-коричневе забарвлення, нижня частина тіла у них білувата.
Поширення і екологія
Червоні медовички поширені на сході Австралії, від Куктауна на крайній півночі Квінсленда до Національного парка Мітчелл-Рівер в регіоні Ґіпсленд, штат Вікторія. На півночі свого ареалу червоні медовички є більш поширеними і ведуть осілий спосіб життя, на півдні вони є рідкісними і кочують[15][16][17].
Червоні медовички живуть в евкаліптових лісах і рідколіссях з невеликим підліском. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками.
Поведінка
Червоні медовички живляться нектаром і комахами. Вони є територіальними, агресивно захищають свою територію від інших птахів. Сезон розмноження триває з липня по січень[18]. За сезон може вилупитися один або два виводки. В кладці 2-3 білих яйця, поцяткованих червонуватими плямками. Вони мають розмір 16×12 мм[19]. Інкубаційний період триває 12 днів. насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо на 11-12 день. За ними доглядають і самиці, і самці.
↑Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
↑Natural History Museum. "Sanguineous Creeper" - Image 258 of 484. First Fleet artwork collection. South Kensington, United Kingdom: The Trustees of the Natural History Museum. Архів оригіналу за 20 грудня 2021. Процитовано 8 серпня 2017.
↑Gould, John (1843). The Birds of Australia. Т. 4. London, United Kingdom: self. Plate 63. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 20 грудня 2021.
↑Australian Biological Resources Study (30 серпня 2011). Subspecies Myzomela (Myzomela) sanguinolenta sanguinolenta (Latham, 1801). Australian Faunal Directory. Canberra, Australian Capital Territory: Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts, Australian Government. Архів оригіналу за 3 квітня 2021. Процитовано 2 березня 2017.
↑Slater, Peter (1974). A Field Guide to Australian Birds: Passerines. Adelaide, South Australia: Rigby. с. 216. ISBN978-0-85179-813-4.
↑Griffioen, Peter A; Clarke, Michael F. (2002). Large-scale bird-movement patterns evident in eastern Australian atlas data. Emu. 102 (1): 99—125. doi:10.1071/MU01024.
↑Wood, K.A. (2008). Patterns of Abundance and Movement of the Scarlet Honeyeater and Yellow-faced Honeyeater at Mangerton, a Suburb of Wollongong, New South Wales. Australian Field Ornithology. 25 (2): 87—95. ISSN1448-0107.
↑Cooney, Stuart; Watson, David; Young, John (2006). Mistletoe nesting in Australian birds: a review. Emu. 106 (1): 1—12. doi:10.1071/MU04018.
↑Beruldsen, Gordon (2003). Australian Birds: Their Nests and Eggs. Kenmore Hills, Queensland: self. с. 329. ISBN978-0-646-42798-0.
Джерела
Higgins, Peter J.; Peter, Jeffrey M.; Steele, W. K., ред. (2001). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Volume 5: Tyrant-flycatchers to Chats. Melbourne, Victoria: Oxford University Press. ISBN978-0-19-553258-6.
