Медолюбові — дрібні і середнього розміру птахи з вузькими, вигнутими дзьобами, пристосованими до живлення нектаром. Середня довжина їх тіла становить від 10 до 25 см. Вони мають струнку будову тіла, невеликі голови і лапи середньої довжини. Забарвлення медолюбових переважно темне, сірувате, зеленувате або буре, хоча представники деяких родів, зокрема роду Медовичка (Myzomela), можуть мати яскраве, червоне або жовте оперення. Більшості медолюбових не притаманний статевий диморфізм.
Медолюбові займають ту ж екологічну нішу, що і колібрієві (Trochilidae) в Америці і нектаркові (Nectariniidae) в Африці та Азії. Внаслідок конвергентної еволюції, ці три неспоріднені групи птахів дуже подібні за зовнішнім виглядом і поведінкою.
Медолюбові можуть живитися нектаром, комахами і плодами. Найчастіше вони комбінують дієту і можуть живитися як нектаром, так і комахами, хоча деякі види медолюбових є спеціалістами з певного типу живлення[6]. Медолюбові є важливими запилювачами деяких видів австралійських рослин з родин протейних, миртових і вересових. Їхні гнізда мають чашоподібну форму, відкриті або закриті з бічним входом, робляться з кори, трави, рослинних волокон, моху, папороті, листя і гілочок. В кладці зазвичай 1-2 яйця.
Новогвінейського медвянця раніше відносили до родини дивоптахових (Paradisaeidae), однак за результатами молекулярно-генетичного досідження, опублікованого у 2000 році, його було переведено до родини медовичкових[8]. За результатами іншого молекулярно-генетичного дослідження гигі, якого рівніше відносили до родини медолюбових, був переведений до новоствореної монотипової родини гигієвих (Notiomystidae)[9]. Генетичне дослідження музейних зразків представників вимерлих родів Мого (Moho) і Кіоеа (Chaetoptila), результати якого були опубліковані у 2008 році, показало, що ці гавайські птахи не були представниками родини медолюбових, як вважалося раніше, а належать до окремої, нині вимерлої родини Mohoidae[10].
↑Lindsey, Terence (1991). Forshaw, Joseph (ред.). Encyclopaedia of Animals: Birds. London: Merehurst Press. с. 208. ISBN1-85391-186-0.
↑Andersen, M.J.; Naikatini, A.; Moyle, R.C. (2014). A molecular phylogeny of Pacific honeyeaters (Aves: Meliphagidae) reveals extensive paraphyly and an isolated Polynesian radiation. Molecular Phylogenetics and Evolution. 71: 308—315. doi:10.1016/j.ympev.2013.11.014. PMID24315868.
↑Del Hoyo, J., Elliot, A. and Christie D. (editors). (2006). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions. ISBN 978-84-96553-42-2
↑Driskell, A.C.; Christidis, L.; Gill, B.; Boles, W.E.; Barker, F.K.; Longmore, N.W. (2007). A new endemic family of New Zealand passerine birds: adding heat to a biodiversity hotspot. Australian Journal of Zoology. 55 (2): 1—6. doi:10.1071/zo07007.
↑Fleischer, R. C.; James, H. F.; Olson, S. L. (2008). Convergent Evolution of Hawaiian and Australo-Pacific Honeyeaters from Distant Songbird Ancestors. Current Biology. 18 (24): 1927—1931. doi:10.1016/j.cub.2008.10.051. PMID19084408.
↑Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 6 січня 2022.
Джерела
P. Higgins, L. Christidis & H. Ford: Family Meliphagidae (Honeyeaters). W: J. del Hoyo, A. Elliott & D.A. Christie: Handbook of the Birds of the World. Cz. 13: Penduline-tits to Shrikes. Barcelona: Lynx Edicions, 2008, ss. 498–691. ISBN 84-96553-45-0. [] помилка: {{lang}}: немає тексту (допомога)