Більшість птахів цієї родини мають невеликі розміри й компактну будову, тонкий дзьоб, довгі ноги і короткий хвіст. Вони непримітного забарвлення: оливкового, сірого або коричневого, хоча деякі представники родини мають яскраво-жовті плями. Найбільшим представником родини є попутник (Pycnoptilus floccosus), а найменшим — короткодзьобий ріроріро, або короткодзьобик.
Таксономія і систематика
За класифікацією Сіблі — Алквіста, шиподзьобові вважалися підродиною Acanthizinae в родині діамантицевих (Pardalotidae). Однак молекулярно-генетичні дослідження спростували таку класифікацію. Більшість систематиків, зокрема Міжнародна спілка орнітологів визнають шиподзьобових як окрему родину (Acanthizidae), як і щетинкодзьобових (Dasyornithidae), яких раніше відносили то до шиподзьобових, то до діамантицевих.[2]
Раніше всередині родини шиподзьобових виділяли дві підродини: Кущовичні (Sericornithinae) і Шиподзьобні (Acanthizinae). Однак молекулярно-генетичне дослідження не підтвердило такого спростували таку класифікацію. Більшість родів було перенесено до підродини Шиподзьобні (Acanthizinae), натомість два роди: Oreoscopus і Pachycare були виділені в підродину Pachycareinae.[5]
↑Janet L.Gardner, John W.H.Trueman, Daniel Ebert, Leo Joseph und Robert D. Magratha: Phylogeny and evolution of the Meliphagoidea, the largest radiation of Australasian songbirds. In: Molecular Phylogenetics and Evolution. (DOI:10.1016/j.ympev.2010.02.005)
Джерела
Christidis, L., and W.E. Boles. 1994. The taxonomy and species of Birds of Australia and its territories. R.A.O.U. Monograph 2: 1–112.
del Hoyo, J.; Elliot, A. & Christie D. (editors). (2007). Handbook of the Birds of the World. Volume 12: Picathartes to Tits and Chickadees. Lynx Edicions. ISBN 978-84-96553-42-2
Mason, Ian J. & Schodde, Richard. 1999. The Directory of Australian Birds: Passerines. ISBN 978-0-643-06456-0
Sibley, C.G., and J.E. Ahlquist. 1990. Phylogeny and Classification of Birds: A Study in Molecular Evolution. Yale Univ. Press, New Haven, CT. ISBN 978-0-300-04085-2
