Мала рада Венеції Мала рада (італ. Minor Consiglio), або рада дожа — один із головних конституційних органів Венеційської республіки. Складалась з шести радників, які допомагали правити дожу Венеції і одночасно обмежували його повноваження. ЗаснуванняПерші відомі радники герцога або дожа (лат. consiglieri ducali) були обрані разом з дожем П'єтро Барболано в 1032 році, щоб запобігти повторенню спроб узурпації влади, що зустрічались серед його попередників[1]. Принаймні з 1143 року підтверджується існування колегії «Ради мудреців» (лат. Consilium sapientes), яка була створена венеційським патриціатом для допомоги дожу і контролю за його владою і яка стала попередником як Великої, так і Малої ради[2][3]. Сама Мала рада була створена, ймовірно, десь між 1172 і 1178 роками[4], незабаром після створення Великої ради[5]. СкладЧлени Малої ради обиралися Великою радою, і обраним членам заборонялося відмовлятися від призначення під суворими покараннями[4]. Кількість радників дожа було збільшено до шести, по одному на кожен район (сестьєре) міста[4][6]. Термін їх повноважень тривав один рік і протягом наступного року (пізніше цей строк було збільшено до 16 місяців) їм було заборонено повторно обіймати цю ж посаду[4]. Члени Малої ради за посадою були членами Великої ради[6]. Дуже скоро після створення Ради сорока, її очільники (італ. Capi dei Quaranta) стали асоціюватися з Малою радою, іноді замінюючи відсутніх радників дожа і маючи право голосу разом з ними в певних питаннях[4][6]. Ця асоціація задокументована як встановлений факт 1231 року[4]. У 1437 році троє членів ради, що залишилися за рік, були названі «нижчими» радниками, формально не входячи до Малої ради, але їм було доручено представляти її в Раді сорока[4]. Функції та повноваженняОсновною функцією Малої ради було розділяти та обмежувати владу дожа[4]. Дійсно, зв'язок між ними був настільки близьким, що вони часто майже змішувалися в джерелах[4]. Будь-яке рішення дожа, щоб набути сили потребувало згоди принаймні чотирьох членів Малої ради і дож не міг відкривати депеші без їх присутності, тоді як сама Мала рада не вимагала присутності дожа для здійснення своїх функцій[7]. Під час фізичної відсутності дожа у Венеції або під час міжправління, Мала рада управляла республікою, а один із радників дожа — не завжди старший — ставав віцедожем[4][8]. Мала рада також ініціювала обрання нового дожа та мала повноваження вносити будь-які зміни в процес обрання, які вони вважали доречними[8]. Віцедож відповідав за коронацію новообраного дожа головним символом його посади — корно дукале (італ. corno ducale)[8]. Разом з очільниками Ради сорока і дожем, Мала рада утворювала Синьйорію Венеції — офіційний венеційський уряд[6] і разом із колегіями «мудреців» (savi) формувала фактичний кабінет, Повну колегію[9][10]. Мала рада разом з дожем очолювала всі керівні органи (ради) республіки і мала право ініціювати закони та пропозиції для розгляду Великої ради[4]. Мала рада також заздалегідь повідомлялась про будь-який законопроєкт чи рішення, ініційоване іншими Радами, і мала право відкласти представлення його Великій раді на затвердження на три дні[4]. Крім того, навіть окремі члени Малої ради мали право скликати Велику раду[4]. Проте, коли нижчі ради ухвалювали будь-яке рішення, Мала рада мала йому підкорятися[6]. Дійсно, присяга членів Малої ради прямо зобов'язувала їх контролювати виконання дожем рішень нижчих Рад та протистояти дожу, якщо він намагатиметься скасувати чи проігнорувати такі рішення[8]. Будучи частиною Синьйорії, Мала рада брала участь у нагляді за судами[8] та вирішувала юрисдикцію у суперечках між молодшими магістратами[4]. Присяга дожа зобов'язувала його та його радників особисто відвідувати суди та розглядати будь-які скарги, які їм там надходять[8]. До 1446 року Мала рада також відповідала за тлумачення законів[4]. Крім того, радники дожа відповідали за нагляд за адміністрацією самої Венеції та виборами її посадових осіб[4]. У фінансових питаннях Мала рада спочатку мала право розпоряджатися державними коштами в сумі до 10 лір золота, але це було скасовано в 1441 році[4]. Примітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
